Динаміка й особливості формування інноваційного потенціалу країн світу
Світова історія має великий досвід подолання кризових явищ в економіці, корисний для розробки інноваційних стратегій. Це різноманітні теорії, моделі економічного зростання, які ґрунтуються на державній підтримці інноваційної діяльності. Постійне вдосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва і його організації є головною рушійною силою розвитку продуктивних сил і економічного зростання кожної країни. Конкуренція за ринки збуту відбувається насамперед через боротьбу в інноваційній сфері [47].
США стали однією з найбагатших країн світу насамперед завдяки найкращій організації інноваційного процесу та ефективному використанню технологічних інновацій у виробництві.
США називають «інноваційною державою», оскільки на їх частку за останні півстоліття припадає понад 60% усіх технічних інновацій [89, с. 9]. Американський уряд відіграє важливу роль у розвитку наукової і технологічної інфраструктури країни вже більше двохсот років (ще у 1787 р. відбулося закріплення початкових основ технологічної політики уряду в Конституції США). Інвестування у фундаментальні дослідження і розвиток нових технологій є найважливішою функцією уряду. Політика адміністрації США вирішує такі завдання: створення клімату, сприятливого для діяльності приватного сектора в галузі інновацій; підвищення конкурентоспроможності продукції; заохочення розробки і комерціалізації новітніх технологій; створення інфраструктури, необхідної для підтримки промисловості США і розвитку торгівлі; формування робочої сили, здатної брати участь в економіці, яка ґрунтується на знаннях та швидко змінюється.
Проблема інноваційного розвитку є основною детермінантою для всіх постіндустріальних країн світу, державна інноваційна політика яких спрямо¬вана на зростання частки приватного капіталу у фінансуванні інновацій і підвищення конкурентоспроможності новостворюваної продукції; активізацію інвестування у розробку й упровадження новітніх технологій; інтеграцію військових і промислових технологій та формування висококваліфікованої і мобільної робочої сили.
У розвинутих країнах застосовуються три базові моделі інноваційного розвитку [96, с. 37]:
1. Орієнтація на резерви в науці та реалізацію великомасштабних цільових проектів, які охоплюють усі стадії науково-виробничого циклу. Ця модель була впроваджена в США, Франції, Англії.
2. Орієнтація на поширення нововведень, створення сприятливого інноваційного середовища і раціоналізацію структури економіки характерно для Німеччини, Швеції, Швейцарії.
3. Орієнтація на стимулювання нововведень шляхом розвитку інноваційної інфраструктури, забезпечення сприйнятливості досягнень науково-технічного прогресу і координацію дій різних секторів у сфері науки і технологій. Дану модель інноваційного розвитку впровадили Японія та Південна Корея.
Отже, в сучасних умовах інноваційна модель розвитку, яка є ключовим чинником забезпечення міжнародної конкурентоспроможності країн через оптимальне використання власних економічних ресурсів, потребує відповідних умов щодо формування, розвитку та реалізації інноваційного потенціалу країн, галузей, підприємств.
Важливим показником, що об’єктивно характеризує рівень суспільних витрат на науково-технічну інноваційну діяльність у загальному балансі національного господарства, є наукомісткість валового внутрішнього продукту й, зокрема, витрати на дослідження і розробки у відсотковому відношенні до ВВП. Для порівняльного аналізу простежимо динаміку цього показника у розвинутих країнах світу [71].
