Суб’єкти адміністративно-правової охорони атмосферного повітря, їх компетенція та взаємодія
Проблема захисту навколишнього середовища − одне з важливих завдань сучасності. Викиди промислових підприємств, енергетичних систем і транспорту в атмосферу досягли таких розмірів, що в ряді регіонів України, особливо у великих промислових центрах, рівні забруднень суттєво перевищують допустимі санітарні норми. Безліч розроблених ще у другій половині XX ст. технологічних процесів і поява нових видів продукції, особливо в хімічній промисловості, призвели не тільки до збільшення кількості забруднень, але й до суттєвого збільшення концентрації токсичних домішок, що надходять до навколишнього середовища. В таких умовах одним з головних обов’язків держави є охорона атмосферного повітря всіма можливими засобами.
Забруднення повітря є ключовим чинником, що надає негативну дію на стан природного середовища. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я від 40 до 50% захворювань людини у наш час можуть бути пов'язані із зміною навколишнього середовища і, в першу чергу, із забрудненням атмосфери. Ситуація в Україні також викликає занепокоєння і продовжує з року в рік погіршуватись. Якщо у 2000 році викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення в межах України склали 3959,4 тис. т. (2001 р. − 4054,8, 2002 р. − 4075, 2003 р. − 4087,8, 2004 р. − 4151,9, 2005 р. − 4464,1, 2006 р. − 4822,2), то у 2007 − 4812,2 тис. т. [227, с. 230]. При цьому тільки в одній Донецькій області загальна кількість викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря у 2008 році склала 1767,2 тис. т. (в тому числі від стаціонарних джерел − 1533,4 тис. т. та від пересувних джерел − 233,8 тис. т.). У порівнянні з 2007 роком у 2008 збільшилась кількість викидів від автомобільного транспорту − із 186,681 до 206,633 тис. т. (див. додаток Д). За таких умов серед інших видів охорони атмосферного повітря принципового значення набувають саме заходи правової охорони. Для їх ефективної реалізації в Україні виникає нагальна потреба створення розгалуженої системи органів (державних і недержавних), діяльність яких була б спрямована повністю або частково на охорону атмосферного повітря. Така система суб’єктів адміністративно-правової охорони названого виду природних об’єктів в нашій країні існує, але інше питання, чи відповідає вона потребам сьогодення та здатна впливати на стан атмосферного повітря з метою зниження рівня його забруднення шкідливими речовинами. Відповісти на це досить складне питання можливо з позицій проведення наукових досліджень, яких на сьогодні на жаль обмаль.
Предметом глибоких наукових досліджень названі проблеми дотепер не стали, адже більшість з тих, що є, були виконані ще за часів СРСР [113; 198; 204; 197; 181]. Тому на сьогодні не тільки актуальним, але й необхідним вбачається визначення кола суб’єктів адміністративно-правової охорони атмосферного повітря, визначення проблем правового регулювання їх діяльності та реалізації компетенції, а також з’ясування особливостей взаємодії під час виконання природоохоронних функцій.
