Правова характеристика цивільного (громадянського) стану
Поняття громадянського, або, як останнім часом його називає законодавець – цивільного стану потребує наукового визначення. Тільки тоді з’явиться можливість надати характеристику юридичним фактам, з якими пов’язується виникнення правовідносин тієї чи іншої галузі права. Звертаючись до семантичного значення терміна “стан”, можна констатувати, що граматичні словники під поняттям “стан” передбачають “становище”, в якому хто-небудь знаходиться” [5, c. 290]. Знаходитись у відповідному становищі означає володіти можливістю, могти. У цьому випадку термін “стан” застосовано, у першу чергу, для вираження правового становища людини, громадянина. Правовий стан людини тісно пов’язаний з її правоздатністю і дієздатністю. Правоздатність традиційно розглядається як здатність бути суб’єктом права, тобто володарем певних прав, носієм відповідних обов’язків [11, c. 5-6; 12, c.25; 14, c. 34; 15, c. 240; 16, c. 127; 17, c. 45]. Будь-яка здатність сама по собі є станом людини. У загальноприйнятому розумінні це його природне дарування, якість, властивість, стан, що дає йому відповідну можливість [5, c. 230].
Стосовно правової матерії мова йде про можливість стати суб’єктом права. Взагалі правоздатність є загальною (абстрактною) передумовою набуття прав і обов'язків, передумовою правоволодіння [11, c. 5]. Слід погодитися з А.М. Нечаєвою, яка вважає, що, з іншого боку, раз це невід’ємна властивість особи, громадянина, то неправильно говорити, що передумовою правоздатності є закони й інші правові акти, дії громадян, “які хоча і не передбачені законом чи іншими актами, але з огляду на загальні основи і зміст цивільного законодавства породжують цивільні права й обов’язки” [18. c. 44]. Ні закон, ні інший акт, вважає вона, не породжують, не можуть породжувати правоздатність як стан громадянина. От чому в наукових дослідженнях, присвячених суб’єктам права, їхній правоздатності, варто подивитися на останню дещо інакше. Існуючу тут прогалину в наукових дослідженнях деякі автори заповнюють визначенням правоздатності як своєрідного суб’єктивного права, із чим важко погодитися. Інша справа, що правоздатність є передумовою правоволодіння конкретними, суб’єктивними правами, причому обов’язкова передумова, без якої суб’єктивне право втрачає будь-який сенс [19, c. 7]. Саме тому цивільна правоздатність, згідно зі ст. 25 Цивільного кодексу України, визнається рівною мірою за всіма громадянами незалежно від їхнього віку, стану здоров'я, статі, релігійної приналежності тощо. Це невід'ємна властивість людини, що проживає в державі, яка наділяє своїх громадян відповідними правами. І коли цієї людини не стає (померла, визнана у встановленому законом порядку померлою), її правоздатність припиняється, засвідчення державою факту смерті громадянина є актом громадянського стану. Тобто настає стан припинення правоздатності і загального правового статусу громадянина.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
