Стан наукового опрацювання вчення про право Г. Кельзена в сучасній юриспруденції

     

      Перед тим, як розпочати дослідження певних положень праворозуміння Г. Кельзена, слід поставити за мету з’ясувати дуже важливі питання: – чому саме вчення Г. Кельзена про право зазнало значної та негативної критики з боку теоретиків права та чому це вчення викликало таку реакцію в багатьох учених?      Як було з’ясовано за допомогою аналізу літератури, яка містить відомості про науковий доробок Г. Кельзена, частиною цієї проблеми є неоднозначне сприйняття науковцями праворозуміння Г. Кельзена. Передусім слід зазначити, що вчення Г. Кельзена про право базується на основних постулатах позитивістської теорії права, однак досить велика кількість учень базується та відштовхується від позитивістської теорії права. Так, вони зазнають певної критики з боку представників інших протилежних їм за „духом” теорій, зокрема природно-правової, соціологічної та інших. Однак, як правило, така критика зводиться виключно до намагань довести необґрунтованість, неспроможність чи нежиттєздатність тих чи інших положень тієї чи іншої концепції права, і не більше того.      Основна та головна причина критики вчення Г. Кельзена про право полягала не стільки в новаторстві цього вчення, скільки значною мірою в наслідках цього вчення. З огляду на це можна дійти висновку, що під час аналізу та дослідження деякими науковцями „чистої” теорії права Г. Кельзена використовувалися переважно не лише наукові, а передусім політичні мотиви.      Насправді суперечка точиться не навколо питання про місце юриспруденції серед інших наук і про наслідки, які може мати визначення цього місця (а саме такою може видатися тема дискусії, що існувала й продовжує існувати навколо вчення Г. Кельзена про право). У цьому разі мова йде про зв’язок правознавства й політики, про відокремлення однієї науки від іншої, про відмову від звички відстоювати політичні вимоги, мотивуючи такий підхід інтересами правової науки та посилаючись на якісь об’єктивні чинники. Водночас такі вимоги можуть мати лише яскраво виражений суб’єктивний характер – навіть тоді, коли їх (з найкращими намірами) висувають як релігійний, національний чи класовий ідеал. Саме так бачив проблему критики свого вчення Г. Кельзен, про що зазначив у передмові до першого видання своєї „чистої” теорії права [54; с. 6].      Перед тим, як безпосередньо перейти до дослідження питання стану наукового опрацювання вчення Г. Кельзена про право в сучасній юриспруденції, слід коротко зупинитися на питанні перекладів праць Г. Кельзена, зокрема його „чистої” теорії права та інтерпретацій учення Г. Кельзена про право іншими науковцями.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ