Своєрідність методу історико-правового дослідження Ф. В. Тарановського

     

      У другій половині XIX століття в історико-правових дослідженнях ро-сійських учених на зміну гегельянству поступово приходить нова філософська парадигма – позитивізм. Позитивізму властива єдність методів дослідження у соціальних і природничих науках, визнання еволюціонізму розвитку людського суспільства, системний підхід у вивченні причин і стадій розвитку соціуму. У багатьох наукових центрах Російської імперії виникають наукові школи, де вивчають залежність і взаємовплив держави і права. Серед найяскравіших представників позитивістського напрямку – видатні правознавці, філософи: Р. Ієрінг, М. М. Ковалевський. Їхній науковій діяльності Ф. В. Тарановський приділив велику увагу у своїх роботах.

      Ф. В. Тарановський високо оцінював значення позитивізму і представників цього напрямку в розвитку вчення про право. Він відзначав, зокрема, реформаторську діяльність Р. Ієрінга: «Для усунення професійної вузькості і викорінювання переживань «антиісторизму», що підтримувалися нею (догматикою. – Л.М.), потрібен був юрист чистої крові, який перевершив би всю догматичну премудрість, розкрив би убозтво «юриспруденції понять» і потім вивів би правознавство на ширшу арену соціального вивчення права. Таким реформатором виявився Р. Ієрінг, який увібрав у себе поширені в науковій сфері емпіричну і соціологічну точки зору і, за їх допомогою, відновив правознавство» [95, c.5].

      Як відзначалося раніше, видатну роль у розвитку соціологічного напряму позитивістської парадигми в загальній теорії права і держави в Росії відіграв М. М. Ковалевський (1851–1916 роки) – український вчений, вихованець Харківського університету, професор державного права Московського університету).

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ