Дослідження західнослов’янського права
Автор дисертаційного дослідження вважає за необхідне розглянути окремо дослідження Ф. В. Тарановськийм історії руського та українського права і сербського і чеського права, хоча всі вони об’єднуються назвою «слов’янське право». Ця необхідність може бути пояснена специфікою формування східнослов’янського і західнослов’янського права.
Дослідженням історії західнослов’янського права Ф. В. Тарановський почав займатися ще зі студентської доби, коли зробив переклад «Кримінального уложення царства Польського 1818 р.» в 1895 році. Однак потім інтереси правознавця переключились на вивчення західноєвропейського права, що було пов’язано з захопленням дослідженням юридичної догматики та її взаємозв’язку з позитивістською теорією.
Знову до тематики західнослов’янського права Федір Васильович повернувся, вже перебуваючи в еміграції, і займався історією слов’янського права, особливо сербського права періоду правління Неманичей, до кінця свого життя.
До переїзду Ф. В. Тарановського з родиною до Белграда в університеті вже сімнадцять років не викладалася історія слов’янського права. У 1903 році помер Драгіш Міюшкович, який очолював кафедру з 1887 року Міюшкович, після шістнадцяти років викладання, не залишив по собі майже ніякої друко-ваної спадщини, лише вступну лекцію та статтю про «Систему Душанова За-конника». Кафедра слов’янського права була ліквідована, і спроби відродити її роботу не мали успіху. Як писав О. В. Соловйов, «дослідження історії права йшло поза університетом, головним чином, працями талановитого філолога Стояна Новаковіча, який дав ряд цінних видань пам’яток сербського права і досліджень з окремих питань. Тим часом у Загребі, разом із кафедрою історії австрійського права, у 1911 році була організована кафедра історії хорватського права. Її очолив Марко Костренчич, який викладав до 1933 року і видав кілька талановитих монографій» [79, c. ХІІ].
Таким було становище історико-юридичної науки в югославських землях після війни. Саме Ф. В. Тарановський відродив кафедру історії слов’янського права. Він виписав необхідні для вивчення цього предмета книги з Варшави і Праги, запросив молодого 30-літнього російського правознавця О. В. Соловйова, який у 1912 році закінчив юридичний, а потім, у 1915 році, й історико-філологічний факультет Варшавського університету. На момент переїзду до Белграда він уже вільно володів багатьма слов’янськими мовами, міг читати лекції французькою, англійською, німецькою, італійською, знав також, як усі тодішні російські правознавці, латину і давньогрецьку.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
