Шляхи підвищення ефективності інституційно-інвестиційної складової економіки України

     

      Діяльність інституційних інвесторів концентрується на двох основних напрямках: акумуляція вільних грошових коштів економічних суб’єктів та їх розміщення на фінансовому ринку. Відтак, і вдосконалення діяльності інституційних інвесторів доцільно проводити одразу за обома напрямами.

      Як зазначалося, у системі фінансового посередництва в Україні переважають інституційні інвестори банківського типу - універсальні комерційні банки. Така ситуація суперечить стратегії розбудови змішаної системи фінансового посередництва.

      Ще на початку переходу України до ринкової економіки склалася ситуація, за якої комерційні банки випереджали у своєму розвитку підприємства інших сфер діяльності. Виважена монетарна політика НБУ дозволила ліквідувати „чорні” фінансові ринки та приборкати інфляційні спалахи початку 90-х років, що давали банкам легкі доходи. Банки були змушені повернутися обличчям до реальної економіки, до того ж не через адміністративні, а економічні важелів. Існує низка обмежень, які створюють перешкоди на шляху переходу від схеми „гроші ― гроші” до схеми „гроші ― товар ― гроші”. Ці обмеження пов’язані з недосконалістю законодавства України, яке регулює кредитну та інвестиційну діяльність банків, системи кредитування та незахищеності банків від несумлінних позичальників.

      Розвиток інвестиційної діяльності стримує жорсткість, суперечливість та консерватизм податкового законодавства. Банки нерідко наражаються на ситуацію, коли ті чи інші пункти закону Державні податкові адміністрації в регіонах тлумачать по-різному. Окрім цього, поява на ринку нових фінансових інструментів не завжди супроводжується переглядом податкового законодавства. Однією з причин гальмування торгівлі ф’ючерсними контрактами є невизначеність з приводу оподаткування початкової маржі. Щоб не стримувати розвиток ринку цінних паперів, необхідно вчасно вносити зміни у податкове законодавство [144, с. 9].

      Інвестиції капіталу у виробництво пов’язані із значним зменшенням швидкості обігу коштів і великими кредитними ризиками. Банки, передаючи кошти позичальнику, приймають на себе відповідальність за оцінку кредитного ризику. Вони кредитують від свого імені, а не від імені своїх клієнтів. Від якості прийнятих кредитних рішень залежить спроможність банків своєчасно повертати гроші, вкладені в депозити, тобто їхня власна ліквідність, і, водночас, безперервність процесу відтворення у фірм, які виступають банківськими позичальниками або кредиторами. Для останніх крах банків означає не тільки втрату заощаджень, а часто пов’язаний з глибинними порушеннями в ході торговельно-промислового бізнесу.

      Нині на відміну від початку 1990-х рр. більшість позичальників має нормальну кредитну історію, до того ж створена міжбанківська база ненадійних позичальників. Нині більш надійно кредитувати ті підприємства, по відношенню до яких банк виступає співвласником бізнесу: акціонером або інвестором і має можливість регулювати їхні фінансові потоки з врахуванням потреб бізнесу, контролювати та коригувати діяльність.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ