Міжрегіональні економічні зв'язки як об'єкт державного регулювання
Частина науковців відстоює позицію, згідно якої до регіонального розвитку слід застосовувати виключно поняття “державне регулювання”, бо, за їх думкою, цей термін відображає більш “м’яке” суб’єктивне втручання або “ліберальне управління” [142, с.162]. В.В.Корженко та А.О.Кузнецов навіть наводять схему процесу регулювання розвитку соціально-економічних систем, включаючи до його складу такі управлінські функції як прогнозування, планування, організація, мотивація і моніторинг [75, c.45]. Проте, регулювання є лише однією з управлінських функцій, що, як абсолютно точно стверджують самі прибічники застосування терміну “державне регулювання”, передає “усунення неузгодженостей між бажаним та запланованим станом об’єкта управління”. При цьому функції прогнозування, планування, організації, координації, мотивації, обліку, аналізу та контролю є поза межами регулювання, хоча воно дійсно тісно пов’язане з ними.
Неординарну думку щодо застосування регулювання та управління висловлює Н.Г.Діденко, яка зазначає таке: “… в управлінні можуть діяти два механізми – стихійне регулювання і свідоме управління” [48, с. 7]. З одного боку, ця думка підтверджує виявлену В.В.Корженком та А.О.Кузнецовим відмінність між управлінням та регулюванням, стосовно суб’єктивності втручання останнього у процеси, що відбуваються у державі. З іншого боку, – підкреслює спонтанність регулюючих заходів, які доцільно використовувати під час виникнення ситуацій, що не були передбачені стратегією розвитку держави.
При цьому слід визнати, що коли у наукових працях досліджується саме процес регулювання (в тому числі державного регулювання) певної сфери або діяльності, то застосування відповідного терміну є доречним і адекватним, як, наприклад, у роботах С.О.Білої, О.М.Іваницької, В.А.Ільяшенко,
А.О. Монаєнка, М.А.Латиніна [17; 62; 64; 109].
В.В. Цвєтков зазначає, що у якості регіонів можуть розглядатися одиниці адміністративного поділу країни: область, місто, район та інші самостійні у адміністративно-правовому відношенні утворення [154, с. 105]. Ще один підхід до визначення поняття “регіон” зазначає В.К. Симоненко: “…регіон – це і група сусідніх держав, які являють собою віддалений економіко-географічний, або близький за номінальним складом та культурою, або однотипний за суспільно-політичним устроєм район світу” [162, с. 159]. Для підвищення обґрунтованості рішень на підставі “аналізу міжрегіональних пропорцій у народному господарстві” та здійснення “оперативного реагування на застосування структурних та функціонально–галузевих проблем у системах виробництва, інфраструктури, розселення, ресурсокористування та збереження довкілля” М.І.Долішній пропонує створення в Україні макрорегіонів без зміни наявного адміністративного устрою [133, с. 15].
П.Т.Бубенко зазначає таке: “Уявлення про регіон виникає тоді, коли на деякій території створюються і реалізуються програми будь-якої конкретної діяльності …, що має метою формування будь-яких специфічних характеристик життя на цій території” [20, с. 26-27 ].
О.І.Шаблій для виділення певним чином регіонів застосовує таке поняття як “суспільно-географічний регіон (СГР)”, під ним автором розуміється “великий регіон України, територія якого тісно пов’язана з найбільшим розташованим на ній населеним пунктом – демографічним, урбаністичним, соціальним, культурним та економічним ядром, що визначає її головні зовнішні функції та геопросторову організацію” [16, с. 185]. На жаль, таке визначення не зовсім коректне, бо якщо великий регіон (на відміну від звичайного) складається з кількох областей України, то територія кожної з них має тяжіння до власного обласного центру, і у тому разі, коли такий регіон не стане субнаціональною адміністративною одиницею країни, така ситуація не може бути змінена.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
