Аналіз сучасної аграрної політики України

     

      Аналіз сучасної аграрної політики України показує, що в її розвитку умовно можна виділити три етапи: I етап (1992-1993 рр.), на якому відбулисяаграрні реформи щодо приватизації землі шляхом розподілу серед сільського населення земельних паїв та перетворення колишніх колгоспів і радгоспів переважно у колективні сільськогосподарські підприємства та інші структури корпоративно-акціонерного типу. Відповідності до Закону України “Про форми власності на землю”, разом з державною формою власності вводилися колективна і приватна форми власності на землю. При цьому основи для приватизації землі закладались у Земельному кодексі України (1992 р.), згідно з яким передбачалося введення колективної форми власності переважно для сільськогосподарських підприємств, у які було трансформовано колишні колгоспи й радгоспи, та приватної форми власності – переважно для фізичних осіб. Тим самим земельна реформа – як основа аграрних реформ в Україні – розпочалася понад 15 років тому. З одного боку, вона мала прогресивне значення і сприяла розвиткові багатоукладності в Україні, а з іншого – стала проміжним етапом для здійснення наступної земельної реформи, гарантуючи селянам право на індивідуальні земельні паї. Але очікування, покладені на аграрні реформи цього періоду, не виправдалися, оскільки продовжувалися спад сільськогосподарського виробництва та зниження його ефективності.

      II етап (1999-2005 рр.), на якому було визначено головні пріоритети реформування аграрного сектора економіки: перетворення земельних паїв на власні ділянки пайовиків; розширення індивідуального аграрного сектора, представленого особистими селянськими господарствами та фермерськими господарствами; збільшення площ орендованих земель сільськогосподарського призначення. На цьому етапі відповідно до Указу Президента України 1999 р. [226] і нового Земельного кодексу України (2001 р.) [99] сільське господарство набуло рис ринкової орієнтації: близько 7 млн. селян стали власниками не просто майнових сертифікатів, а реальних земельних ділянок (у середньому розмір паю становив 4,3 га; близько 70 % сільськогосподарських угідь); збільшилися доходи землевласників за рахунок оренди землі (в середньому кожний з них реально заробляє від здавання 4,2 га землі в оренду близько 400 грн. на рік); істотно змінилися розміри земельних ділянок, які перебували у розпорядженні сільського населення (якщо у 1990 р. середній розмір земельної ділянки на 1 особисте селянське господарство становив 1 га, то у 1998 р. – 2,2 га, а у 2004 р. – 4,6 га); було знято обмеження, пов’язані з розмірами особистих селянських і фермерських господарств [242, с. 35-36, 97].

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ