Дослідження психологічної готовності державних службовців до діалогової взаємодії

     

      Партнерство, як процес і результат діалогової взаємодії, вимагає від суб’єктів соціального діалогу розвитку певних навичок, у тому числі й психологічного характеру. Щоб партнерство функціонувало ефективніше, кожен з партнерів повинен мати спеціальні знання та бути компетентним у проблемі що, обговорюється. Підкреслюючи як необхідну умову демократизації державного управління використання діалогової взаємодії як на інституційному (організаційно-правовий аспект), так і на міжособистісному (соціально-психологічний аспект) рівнях, є необхідність дослідити її прояви у суб’єктів, як учасників державного управління (представники органів влади і громадськості). При цьому необхідно виявити, принаймні, два питання – рівень їх психологічної готовності до діалогової взаємодії, а також визначити психологічне забезпечення даного виду взаємодії, тобто які особистісні якості є в основі здатності до діалогу. Рівень психологічної готовності до діалогової взаємодії в нашому дослідженні визначався як готовність суб’єктів до застосування конструктивних стратегій поведінки на міжособистісному рівні. Розглянуті вище (див. п. 2.2) стилі міжособистісної взаємодії за класифікацією С. Братченко (авторитарний, діалогічний, маніпулятивний, альтруістичний, конформний, індиферентний) найбільш повно характеризують психологічну готовність соціального суб’єкта до діалогу [41]. Однак, в умовах конкретного психологічного дослідження їх діагностика ускладнена за умов недостатньо розробленої стандартизації обробки емпіричних результатів. Тому рівень готовності до діалоговї взаємодії експериментально визначався за допомогою методики К. Томаса, яка діагностує домінуючі стратегії поведінки в напружених (конфліктних) ситуаціях. Характеристика стратегій поведінки у загальноприйнятій у конфліктології концепції Томаса-Кілмена базується на вивченні трьох складових, що охоплюють міру задоволення інтересів (як особистих так і партнера), міру активності партнерів, та міру кооперації з партнером [323]. На основі виділених параметрів, можуть бути зафіксовані п’ять найбільш поширених стратегій поведінки: суперництво, пристосування, уникнення, компроміс, співробітництво, що корелюють з наведеними вище та теоретично обґрунтованими стилями міжособистісної взаємодії, як умови ефективної діалогової взаємодії.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ