Вітчизняне виборче законодавство: вади та напрями удосконалення

     

      Питання проведення парламентських виборів та законодавчого їх забезпечення дістали відображення у статтях Основного Закону, зокрема положеннях щодо демократичного характеру Української держави (ст. 1), прав і свобод людини як визначальних моментів у діяльності держави (ст. 3), реалізації в Україні принципу верховенства права (ст. 8), розвитку суспільного життя “на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності” (ст. 15) тощо [299].

      Процеси державотворення стимулювали пошуки вирішення проблем законодавчого забезпечення суспільних реформ. Так, протягом 90-х рр. ХХ ст. – початку 2000-х рр., поступово формувався погляд на партійну структуризацію українського парламенту як одну з необхідних передумов ефективності законодавчого процесу. Хоча партіям в Україні доводиться завойовувати авторитет у виборців, долаючи негативні стереотипи й недовіру. Багатьом українським партіям заважає відсутність розвиненої організаційної інфраструктури, насамперед у регіонах. Але поступово роль політичних партій у виборчому й законодавчому процесі зростає, про що, зокрема, свідчить зростання частки депутатів від політичних партій у складі Верховної Ради України з кожними новими виборами (див. розділ 2).

      Однією з актуальних проблем виборчої реформи у незалежній Україні стало обговорення перспектив впровадження виборів на пропорційній основі з метою кращого представництва політичних поглядів громадян та творення відповідальної державної політики.

      Демократизаційна хвиля наприкінці 1980-х – початку 1990-х років спричинила появу цілої низки політичних партій. Більшість їхніх представників бачила перспективи подальшого політичного реформування у посиленні ролі партій у державному управлінні через зміну виборчого законодавства. Особливо активно за введення пропорційної виборчої системи виступили правоцентристські та деякі центристські сили. Ними, а також окремими громадськими організаціями, які брали активну участь у політичних процесах (наприклад, Асоціацією молодих політиків та політологів) була розроблена низка проектів виборчого закону, які передбачали змішану систему виборів.

      Результатом політичних дискусій стало прийняття Закону України від 18 листопада 1993 р. № 3623 “Про вибори народних депутатів України” [504], який зберіг систему виборів усіх 450 депутатів по одномандатних виборчих округах. Вибори мали проводитися на основі абсолютної більшості, за умови участі не менше 50 % виборців, внесених до списків (частина третя ст. 1.) Переможцем визначався той кандидат, який одержував більшість голосів тих, хто брав участь у голосуванні, але не менш як 25% від числа виборців згідно із списками (частини третя та четверта ст. 43).

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ