Парламентська діяльність політичних партій з формування державної політики

     

      Державна влада, як і політична, є неподільною, оскільки вона суверенна. Саме її єдність та неподільність виступають гарантами стабільності політичного (державного) життя. Водночас діяльність з реалізації влади не є однорідною, бо вона виступає в різних формах: законодавчій, виконавчій та судовій, а відповідно, існує проблема поділу повноважень та прерогатив державних органів.

      Поділ влади, необхідність якого зумовлюється суперечливим єством суспільства та його явищ (політики, влади, держави) – це обмеження і врівноваження прерогатив конкретних установ влади. Сучасними засобами такого обмеження є право, закон, конституція. Одним з історичних його способів було станове представництво і народжений ним парламентаризм. Розрізнення двох форм суспільно-політичного представництва є ще одним вираженням ідеї поділу влади [576, c. 215–219].

      Сучасний зміст поняття “розподіл влади” в демократичних країнах тлумачиться по-різному, що втілюється в різних формах правління.

      Традиційне тлумачення розподілу влади передбачає майже ізольованість кожної з її гілок, відсутність між ними широких і тісних функціональних взаємовідносин, тобто жорсткий розподіл. Це тлумачення пов’язане з особливостями такої форми правління, як президентська республіка, і найбільше відповідає теорії Ш.Монтеск’є.

      На практиці жорсткий поділ влади спричиняє конкуренцію вищих органів держави, насамперед органів виконавчої і законодавчої влади. Саме це стало характерним для сучасної України. Але ідея жорсткого розподілу влади в Україні не спрацювала так, як ефективно працює вироблений на її основі механізм у розвинених країнах, зокрема, у США. Отже, можна припустити, що організаційна структура політичних партій, що забезпечують діяльність законодавчої і виконавчої гілок влади має значний вплив на ступінь поділу або концентрації влади, а відповідно і форми правління.

      Відсутність інституціоналізації відносин між владою і партіями характеризує президентську республіку, яскравим прикладом якої є США. Там партії активно працюють тільки на виборах, за що і отримали назву “виборчих машин”.

      Конституція США не згадує партій і не передбачає організації палат Конгресу на партійній основі. Вона передбачає лише головуючих Палати представників і Сенату, дозволяючи членам Палати обирати спікера, а віце-президентові – головувати у Сенаті [708].

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ