Процедура ліцензування певних видів господарської діяльності

     

      У літературі зазначається, що Закон України «Про ліцензування...» передбачає три підходи до одержання ліцензії: за заявницьким принципом, за дозвільним принципом, за конкурсом. Заявницький принцип означає, що для одержання ліцензії суб'єкт підприємницької діяльності має подати заяву на отримання ліцензії та копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (або замість копії свідоцтва - копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України). Отже, підприємець декларує своє бажання провадити господарську діяльність певного виду, і на підставі поданої заяви та копії «паспорта підприємця» такій особі видають ліцензію.

      Дозвільний принцип, який поширюється на більшість видів господарської діяльності, полягає в тому, що крім заяви та копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, потрібно подати й інші документи, які підтверджують спроможність підприємця провадити господарську діяльність певного виду відповідно до ліцензійних умов. Вичерпний перелік цих документів встановлює Кабінет Міністрів України.

      На конкурсних засадах видають ліцензію на ті види господарської діяльності, які пов'язані з використанням обмежених ресурсів, за умови, що до органу ліцензування надійшло декілька заяв [26, с.12].

      У Законі «Про ліцензування...» установлений не тільки єдиний перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а й єдина, уніфікована дозвільна процедура ліцензування. Дозвільний порядок означає, що державні органи мають контролюючу функцію видачі дозволу на здійснення певного виду господарської діяльності.

      Представляється доцільним розглянути питання щодо визначення стадій ліцензійної процедури. У праві України цей аспект ліцензування до останнього часу не привертав значної уваги вчених. Практично ніхто із українських вчених не деталізував ліцензійну процедуру.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ