Сутність та взаємозв’язки регіональної та промислової політики держави

     

      Останнім часом в Україні на макрорівні відбуваються позитивні зрушення, які виявляються у формуванні більш прогресивної економічної системи, у реконструкції застарілих і створенні нових конкурентоспроможних сфер та комплексів загальнодержавного господарства, у структурній перебудові промисловості та її технологічному переоснащенні тощо. Післякризове відновлення економічного зростання в Україні характеризується визначальним значенням науково–технічного прогресу і посиленням процесів інтелектуалізації основних чинників виробництва.

      Фундаментальною основою змін, що відбуваються, є якісно новий тип технологічного і господарського устрою, в якому роль головного виробничого ресурсу починають грати інформація, знання і рівень делегування повноважень по їх використанню, що закріплені на рівні законів, нормативних актів і розпорядчих документів [343, с. 123]. Господарські системи розвинених країн все більш трансформуються в економіку знань і процесів управління ними. Використання цих складових в даний час примножує результати господарської діяльності набагато ефективніше, ніж застосування будь–якого іншого виробничого чинника. Проте, в наявності і інша тенденція – гіпертрофоване захоплення значенням інформації і знань в економіках деяких розвинених країн, що переводить на другорядну роль реальний сектор, в якому, згідно з економічною теорією, і створюється додана вартість, що є основним чинником ефективного відтворювального процесу в суспільстві. Економіки таких країн «віртуалізуються», що може призводити до небажаних наслідків. Таким чином, як і раніше ефективна державна політика в галузі управління реальним сектором економіки зобов'язана залишатися стержнем стратегії розвитку будь–якої держави.

      Промисловий сектор економіки України – один із основних секторів національної економіки – займає визначальне місце у створенні ВВП, наповненні державного бюджету та забезпеченні потреб суспільства товарами та послугами [235, с. 50]. Статистика останніх років показує, що внесок промисловості України у валову додану вартість знаходився в межах 40–42%. Така значущість та багатовимірність підвищує рівень уваги до нього не лише інвесторів, підприємців, а також держави як регулятора соціально–економічного розвитку.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ