Соціально-територіальна система як об’єкт управління

     

      Життєдіяльність людини виражається у задоволенні низки потреб, які можна класифікувати як індивідуальні, або колективні. Вважається, що неспроможність самотужки вирішити всі потреби змушують людей вступати у сталі взаємозв’язки між собою [35, с. 34; 256, с. 45]. Отже, потребу можна розглядати як одну з умов об’єднання людей у соціальні системи. У свою чергу Ю. Наврузов визначає соціальну систему як сукупність індивідуалізованих потреб [258, с. 279]. Однак, потреба по відношенню до системотворення є умовою недостатньою. Її роль полягає лише в колективному усвідомленні індивідами спільної екзистенціальної проблеми, яка потребує системного вирішення. Це дає підстави М. Лесечкові стверджувати, що потреба є лише мотивацією, що "виштовхує" систему із стану невдоволення [229, с. 285].

      Повніше явище соціалізації можна охарактеризувати крізь призму категорії інтересу. Порівняно з потребою, інтерес є поняттям ширшим, складнішим і структурованішим. Зокрема, інтерес можна розглядати як певну залежність між необхідністю і можливістю задоволення потреб суб'єкта через його усвідомлену діяльність [35, с. 35]. З іншого боку інтереси постають як "деякі власні уявлення суб'єкта про найкраще для нього становище і про засоби його досягнення" [393, с. 91]. Інтереси можна розглядати як реальну причину дій, подій, звершень, що стоїть за безпосередніми спонуканнями (мотивами, помислами, ідеями), які беруть участь у цих діях індивідів і груп [130, с. 213-214].

      Феномен інтересу притаманний лише людині та формам її організації (суспільству), обов'язковим атрибутом яких є свідомість як властивість людини, що визначає варіативність її поведінки [400, с. 6]. Це дозволяє виявити значну міру суб’єктивності у розумінні інтересу. Як наслідок цього, розбіжності у розумінні інтересу ведуть до певної непередбачуваності поведінки людей та є джерелом поліваріантності суспільного розвитку.

      Інтерес визначає форму соціалізації індивідів. Специфіка інтересу спонукає індивіда до соціалізації в межах тої організації, де, на його думку, існують найоптимальніші умови для реалізації цього інтересу. Саме тому різні інтереси індивід реалізує в рамках різних соціальних груп. Інтереси можуть бути як спільними, так і відмінними. При цьому збіг потреб не приводить до автоматичного поєднання інтересів, а може стати джерелом їх протиставлення [35, с. 35]. У такому випадку ймовірний конфлікт інтересів. Загострення конфлікту інтересів може призвести до непомірного зростання зусиль та ресурсів, скеровуваних на досягнення поставленої мети. Це може призвести до перевищення затрат по відношенню до очікуваних вигод і, як наслідок, системної неефективності.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ