Соціальні механізми реорганізації адміністративно-територіальної структури
Соціальний чинник відіграє стрижневу роль в перебігу трансформаційних процесів кожного суспільства. Отже вважаємо за правомірне стверджувати, що становлення адміністративно-територіальної організації в Україні визначається насамперед соціальними механізмами [198, с. 108]. В умовах трансформації адміністративно-територіальних структур важливе раціональне поєднання низки провідних елементів соціального характеру.
На основі аналізу організаційних особливостей здійснення адміністративно-територіальної реформи в Україні М. Лесечко та А. Чемерис окреслили основні напрямки її реалізації. Зокрема науковцями було виділено: наявність політичної волі; створення відповідної організаційної структури; розробка "проекту" адміністративно-територіальної реформи на базі системного підходу; державне фінансове, інформаційне та правове забезпечення реформи; інформування громадськості держави, та управлінський апарат про цілі, зміст, форми, темпи, очікувані результати та наслідки адміністративно-територіальної реформи; забезпечення єдності розуміння цілей і задач ключових суб'єктів процесу реформування; підготовка нової генерації державних управлінців, здатних реалізувати поставленні реформою завдання; використання досвіду Польщі у сфері проведення адміністративно-територіальної реформи; налагодження дієвого контролю громадськості за ходом та результатами реформи [226, с. 104]. З переліченого переліку переважна більшість напрямків стосується формування саме соціальних механізмів реформи.
Успішність реалізації адміністративно-територіальної реформи В. Олуйко, П. Слободянюк та М. Баюк пов’язують насамперед з політичною волею керівництва держави та підтримкою місцевих громад і всього народу [277, с. 325]. Як нами зазначалося раніше, у визначенні основних складових соціального механізму здійснення адміністративно-територіальної реформи доцільно опиратися на досвід не лише вітчизняних науковців, а й польських експертів [479, s. 18-19]. Й. Реґульський виділяє чотири принципові чинники реформування адміністративно-територіального поділу: політичною волею, суспільною підтримкою, знаннями експертів, та великою самовідданістю людей, які впроваджують реформу [486, s. 13-29]. Схожий підхід до окреслення необхідних для успішного реформування чинників застосовує інший польський дослідник Я. Пєкло. До чинників, без яких будь-які реформи приречені на поразку він зараховує: політичну волю державних чільників, вчасно підготовлену законодавчу базу, наявність координаційної структури, яка б проводила всю організаційну роботу, підтримку громадськості [цит. за: 261, с. 6].
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
