Розподіл обов’язків з доказування в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди

     

      У теорії цивільного процесу проблема суб’єктів доказування вже дов-гий час викликає дискусії, що і сьогодні зводяться до пошуку відповідей на такі питання: чи належить суд до суб’єктів доказування? Яким чином повин-ні розподілятися обов’язки з доказування між сторонами? Незважаючи на те, що законодавець уважає основними суб’єктами до-казування сторони, звільняючи суд від обов’язку доказування, усе ж на сьо-годні питання розподілу доказування між сторонами так і не знайшло свого чіткого вирішення ні в законі, ні в судовій практиці. Немає чіткості і в питан-нях можливої участі суду в процесі доказування, у тому числі і в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

      Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, так і запере-чень. Разом із тим, у ч. 2 ст. 60 ЦПК законодавець уточнює ч. 1, зазначаючи, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Таким чином, до сфери доказування в цивільних справах, у тому числі й у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, залучається широке коло осіб.

      Сьогодні суд виключений із процесу доказування, хоча донедавна він міг збирати докази «зі своєї ініціативи» (ст. 138 ЦПК 1929 р.), а ст. 30 ЦПК 1963 р., що мала назву «Обов’язок доказування і подання доказів», зо-бов’язувала суд у разі недостатності доказів «збирати їх за своєю ініціати-вою». При цьому «кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».

      Як бачимо, на сторони покладалося лише побажання законодавця щодо збирання доказів. На суді лежав обов’язок щодо таких дій. На практиці така ситуація призводила до того, що вищестоящі суди завжди мали можливість скасовувати судові рішення з посиланням на те, що суд не зібрав достатніх доказів на підтвердження свого рішення. Сьогодні ж кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, ЦПК 2004 р. ввів у цивільний процес нову концепцію змагального процесу, у якому сторони зобов’язані відігравати активну роль у судовому доказуванні (ст. 10 ЦПК).

      У свій час М. А. Гурвич звертав увагу на те, що обов’язок доказування необхідно розглядати як процесуальний юридичний обов’язок, хоча він і не санкціонований якимись примусовими діями [154, с. 17]. Іншої думки дотримується М. К. Треушніков, зазначаючи, що специфіка процесуальних відносин у діяльності зі встановлення істини така, що про доказування можна говорити одночасо як про право, так і про обов’язок учасників доказування [28, с. 67]. На нашу думку, у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суб’єктами доказування є не лише сторони, а й усі особи, які уповноважені у встановленому законом порядку збирати та подавати докази, брати участь у їх перевірці і оцінці.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ