Заходи адміністративного примусу, що застосовуються до неповнолітніх
Для утвердження безпеки особи, її прав і майна держава запроваджує межу між дозволеним і недозволеним, вимагає від приватних і юридичних осіб утримання від діянь, здатних порушити встановлені нею загальнообов’язкові правила заборонного типу у різних сферах життєдіяльності [7, с. 32]. До суб’єктів, чия поведінка відхиляється від встановлених законодавчо норм, вживаються заходи державного примусу. Останній є розгалуженим явищем, оскільки охоплює всі види юридичної відповідальності, заходи адміністративно-примусового впливу, заходи виховного характеру, спрямовані на поведінку та особу неповнолітнього.
Окремим видом державного примусу виступає адміністративний. В юридичній літературі адміністративно-правовий примус протягом досить тривалого часу традиційно визначається як особливий різновид державно-правового примусу, як захід психологічного та фізичного впливу держави на свідомість і поведінку особи з метою припинення протиправних діянь та запобігання їм, притягнення винних осіб до відповідальності, запобігання надзвичайним ситуаціям та локалізації їх наслідків [10, с. 172]. Адміністративний примус має комплексний, поліструктурний характер, що дало змогу окремим науковцям стверджувати, що він є не просто сукупністю відповідних заходів, а їх системою [45].
За дослідженням Т.О. Коломоєць властивості окремих адміністративно-примусових заходів вивчалися науковцями вже в XIX ст. (І. Тарасов, Блюнчлі, І. Андрєєвський виділяли поліцейське затримання, попередній та запобіжний арешт, негласний поліцейський нагляд, гласний поліцейський нагляд, поліцейський нагляд щодо політичне неблагонадійних осіб, привід), хоча і без відмежування їх від кримінально-процесуальних та кримінально-правових заходів, що взагалі було характерним для доктринальних досліджень того часу [98]. Пізніше увага вчених приділялася об'єднанню заходів адміністративного примусу вже як самостійного різновиду державно-правового примусу у певні групи й аналізу властивостей як окремих заходів, так і їх груп. Можна навіть простежити певний генезис класифікаційного розподілу заходів адміністративного примусу у вітчизняній адміністративно-правовій науці, виділити його етапи, кілька варіантів класифікації.
У теорії адміністративного права існує декілька класифікацій заходів адміністративного примусу. Так, О. Бандурка, Ю. Битяк, С. Гончарук, С. Ківалов, А. Комзюк підтримують запропоновану М. Єропкіним класифікацію заходів адміністративного примусу на заходи адміністративного запобігання, заходи адміністративного припинення та заходи адміністративного стягнення [98]. І. Галаган відокремлює заходи адміністративної відповідальності, припинення та запобігання [52]. Ця класифікація, на нашу думку, більш переконлива, оскільки до заходів адміністративної відповідальності включені заходи як адміністративних стягнень, так і впливу, що застосовуються до неповнолітніх. О. Альохін, С. Гончарук, А. Кармоліцький, Ю. Козлов, Л. Попов виділяють заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення як окрему групу заходів адміністративного примусу [8, с. 122]. І. Голосніченко та Б. Росинський вважає їх різновидом заходів адміністративного припинення, оскільки вони застосовуються після початку правопорушення з метою його припинення [55].
Аналіз пропонованих у різні періоди розвитку адміністративного права класифікацій і підходів до визначення адміністративного примусу свідчить про те, що в їх основу були покладені різні критерії: 1) наявність адміністративно-правової санкції (С. Студенікін, Г. Петров, В. Луньов, Ц. Ямпольська, В. Власов та ін.); 2) спосіб охорони правопорядку (М. Єропкін, Ю. Битяк, В. Зуй, О. Бандурка, А. Комзюк, С. Гончарук та ін.); 3) безпосередня мета застосування адміністративно-правових заходів (Д. Бахрах, Л. Розін); 4) декілька зазначених критеріїв (І. Веремеєнко).
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
