Одержання доказів

     

      Процес доказування у справі про адміністративний проступок неповнолітнього спрямований на формування доказів та їх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об’єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення. Даний процес здійснюється за допомогою виявлення, збирання, дослідження, перевірки, оцінки і використання фактичних даних. Отже, за своїм змістом процес доказування складається із низки елементів, органічно поєднаних між собою, а саме, на нашу думку:

      – одержання доказів (збирання і формування);

      – перевірки (дослідження) доказів;

      – оцінки і використання доказів.

      Питання назви, кількості і змісту елементів процесу доказування залишаються спірними у процесуальній науці, оскільки чітко не закріплені галузевим законодавством. Теоретично визнається, що доказування здійснюється за допомогою збирання, перевірки і оцінки доказів; фіксація доказової інформації виступає складовою частиною збирання доказів. У теорії ж доказів, окрім зазначених елементів, використовуються такі поняття як: пошук, виявлення, формування, дослідження, використання доказів.

      У кримінальному процесі питання структурних елементів процесу доказування розглядаються найчастіше. Так, М.С. Строгович як самостійний елемент процесу доказування виділяє процесуальне закріплення доказів [184, с. 298]. М.М. Михеєнко пропонує збирання доказів як елемент кримінально-процесуального доказування назвати формуванням доказів та їх процесуальних джерел, яке на стадії досудового слідства включає проведення і процесуальне оформлення слідчих та інших процесуальних дій по виявленню, отриманню та фіксації доказової інформації [135, с. 10]. С.М. Стахівський ототожнює збирання і формування, пропонує виділити, крім збирання, перевірки і оцінки доказів, четвертий елемент – прийняття процесуального рішення [179, с. 12]. Автор зазначає, що „процесуальне рішення слідчого зумовлюється тією сукупністю доказів, якою він володіє на певному етапі розслідування. Вказана сукупність доказів перетворює право слідчого вибрати варіант процесуального рішення в обов’язок в певній ситуації обрати конкретне рішення” [179, с. 13]. Виділення прийняття процесуального рішення окремим елементом процесу доказування, дещо звужує, на нашу думку, розуміння підсумку доказової діяльності або певного етапу розслідування чи судового розгляду справи, оскільки встановлені фактичні дані сприяють не лише прийняттю того чи іншого процесуального рішення, а й виконують інші функції. Тому пропонується вживати термін „використання доказів”, який є ширшим, ніж прийняття рішення, включає в себе доказову діяльність інших учасників процесу, зокрема, захисника і завдяки якому обґрунтовується предмет доказування у справі. В.Г. Перепелюк вважає, що в ході пізнавальної діяльності виявляються джерела доказової інформації. На комунікативну діяльність покладається завдання фіксації одержаної інформації, її процесуальне оформлення та пристосування до використання на стадії вирішення.

     Засвідчувальна діяльність спрямована на встановлення достовірності зібраних доказів. Фіксацію джерела ін формації, здійснення перенесення виявлених даних на новий матеріальний носій, перетворення їх в словесно-знакову форму, вживання заходів до індивідуалізації предметів, що вилучаються і фіксацію їх індивідуальних ознак процесуальних документах. А доказувальна обґрунтовуюча діяльність - це діяльність по переконанню учасників процесу в істинності зроблених висновків. Ця діяльність знаходить свій прояв у описово-мотивувальній частині проміжкових і завершального процесуальних актів [149, с. 206].

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ