Концептуальні підходи до ролі держави в розбудові інформаційного суспільства

     

      Як свідчать дослідження, концептуальні підходи до ролі держави в розвитку інформаційного суспільства базуються на двох ключових методологічних засадах: активної (централізованої, провідної, організуючої тощо) та ліберальної (допоміжної, заохочувальної тощо) ролі держави в розвитку такого суспільства.

      У свою чергу, активна роль держави (патерналізм) умовно поділяється на дві концептуальні складові.

      Перша складова зводиться до того, що розвиток інфраструктури інформаційного суспільства цілковито бере на себе держава через створення державних установ, підприємств організацій, а отже, спрямовує туди всі (або переважні) економічні ресурси. По суті, держава виконує немовби функцію, яку умовно можна назвати «інкубатор інновацій»: після «вирощування» відповідних ресурсів, доведення їх до промислового рівня вона приватизує їх, а відтак спрямовує у приватний сектор економіки.

      Щодо другої складової, то держава виконує функцію, яка полягає в активному сприянні розвитку інформаційного суспільства через приватний сектор економіки. А це передбачає спрямовування в нього цільових державних інвестицій, надання податкових пільг та інших преференцій. Водночас держава ставить за мету віднайти в цьому секторі «паростки нового» – того, що в перспективі стане «дійною коровою» через податки та інші обов’язкові платежі. Ліберальна (допоміжна, заохочувальна тощо) роль держави в розвитку інформаційного суспільства базується на принципі мінімального державного втручання в його розвиток. Усю ініціативу віддають приватному сектору. При цьому держава бере на себе функцію інформаційного забезпечення – інформування приватного сектора економіки про бажаний напрям його розвитку. У розвиток інформаційного суспільства втручається держава лише тоді, коли в ньому є проблеми, конфлікти з приводу порушення потреб та інтересів особи, суспільства, держави, міжнародного співтовариства.

      На основі цих методологічних засад визначається, так званий «третій шлях» – ситуативне поєднання розглянутих вище концепцій. За цією концепцією відбувалося становлення й розвиток інформаційного суспільства в Україні на ідеї інформатизації суспільства. Що ж дала реалізація цієї концепції в нашій державі?

      Як свідчить аналіз наукових джерел в Україні та закордоном, розгляд різноманітних проблем, пов’язаних з інформаційним суспільством, ініціювали переважно фахівці з інформатики, комп’ютерних наук. Це пов’язано з дедалі ширшим упровадженням інформаційних, телекомунікаційних технологій (IТТ) і впливом їх на суспільство. Будь-які новації не можуть ефективно впроваджуватися в суспільство без участі їх ініціаторів.

      За таких умов гуманітаріїв долучали до проблематики інформаційного суспільства переважно постфактум, після винесення «технократами» проблем інформаційного суспільства на філософський рівень з наукових лабораторій «магії формул, цифр», а також коли ІТТ почали проявляти себе, як знаряддя, що може становити загрозу людині, суспільству, державі, міжнародному співтовариству, як зброя у веденні війн чи інших злочинних проявах. Тобто ІТТ почали застосовувати для реалізації загроз безпеці людині, суспільству, державі, міжнародному співтовариству.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ