Державне стимулювання наукового забезпечення розбудови інформаційного суспільства в Україні
В умовах глобального інформаційного суспільства формується глобальний науковий простір. Зазначене дає підстави говорити про такий аспект інформаційного суспільства, що набув умовної назви – суспільство знань, або суспільство економіки знань. Це надає Україні можливість використовувати досвід, економити фінансові ресурси та використовувати переваги співробітництва із зарубіжними науковими структурами для збагачення власного інтелектуального потенціалу, як основи економіки знань.
Наука в поєднанні з освітою відіграють дедалі більшу роль у процесі розв’язання різноманітних сучасних проблем і завдань суспільства. Серед проблем суспільства і завдань щодо їх розв’язання виокремлюють проблеми, пов’язані з переходом інформаційних суспільств розвинених країн до дедалі ширшої інтелектуалізації технологій виробництва матеріальних благ. При цьому знання, як інтелектуальні ресурси суспільства загалом, знаходяться в постійному циклічному процесі відтворення по зростаючій й супроводжуються інноваціями як чинником національного розвитку держави.
Головну роль у процесі відтворення й створення нових інтелектуальних ресурсів науки відіграє система освіти. Вона покликана забезпечувати рух інноваційного розвитку як соціального процесу не по колу, а за висхідною спіраллю, де на кожному витку не лише здобуваються нові знання, а й змінюється якість їх упровадження в суспільне життя. Виокремити зазначене як суспільне завдання було б неможливо без поєднання освітньої та наукової складових як базису інформаційної сфери суспільства. Ураховуючи європейський рівень інтеграції цих складових постає питання пошуку нових форм взаємодії науки й освіти в Україні та державного забезпечення цього процесу. Нині серед інтелектуалів основну увагу привертає те, що передові європейські університети є водночас потужними науковими центрами, тоді як в Україні університетській науці належить зовсім незначна частка в обсязі наукових досліджень.
Проблемам інноваційного розвитку науки й освіти, державній науково-освітній політиці присвячено дослідження багатьох науковців, серед них особливу увагу пропонується звернути на праці таких українських учених, як Б. Данилишин [85, 86], В. Дзоз [87]. Також серед сучасних вітчизняних досліджень останніх років з виявлення теоретико-правових проблем державного управління науки і освіти заслуговують на увагу в науці державного управління праці Н. Р. Нижник [125; 126] та інших. Окремі організаційно-правові проблеми науково-освітньої діяльності, як складової спеціальної частини інформаційного права частково знайшли відображення в монографії В. С. Цимбалюка «Інформаційне право (основи теорії і практики)», що вийшла друком у 2010 році [218].
Слід зазначити, що концептуально-методологічні засади державного управління сучасною українською освітою і наукою та напрями розв’язання проблем у цих сферах досліджені недостатньо. Яскравим прикладом цього є те, що жоден із вищих навчальних закладів України не входить до рейтингу 200 кращих університетів світу за загальною кількістю держав.
