Удосконалення взаємодії й координації органів державної влади в розбудові інформаційного суспільства в Україні

     

      Глобальні перетворення в системі соціальних зв’язків і техніко-економічної організації суспільства наприкінці XX століття висунули на передній план проблему вдосконалення взаємодії й координації органів державної влади в розбудові інформаційного суспільства, оскільки від цього значною мірою залежить спроможність держави якісно виконувати свою роль і функції в цілому в сучасному світі. Особливо актуальною вона є для України, яка намагається досягти стратегічної мети – увійти як рівноправний партнер до кола цивілізованих націй в умовах глобального інформаційного суспільства сучасності.

      Як свідчать дослідження, прорив України в суспільно значущих сферах її життя можливий лише за умови чіткого визначення перспективних імперативів для органів центральної виконавчої влади, як станового хребта держави інформаційного суспільства з урахуванням глобальних напрямків розвитку людства – глобального інформаційного суспільства. Перспективні імперативи для органів центральної виконавчої влади можна визначити через три можливі варіанти реалізації державної інформаційної політики: активна функція держави у розбудові інформаційного суспільства (патерналізм, безапеляційне, активне втручання держави в різноманітні суспільні процеси через їх розгалужену регламентацію, регулювання); пасивна (ліберальна, спостережувальна) функція – мінімальне втручання у різноманітні суспільні процеси, виконання функції «сторожа» та арбітра в грі приватних учасників, аби не порушувалося співвідношення їхніх потреб та інтересів; помірковано-партнерська – коли держава через органи державної виконавчої влади, виступає рівноправним учасником, організатором і координатором суспільних відносин в інформаційній сфері, стримуючи прояви небажаної ініціативи окремих індивідів з антисоціальною спрямованістю чи підтримуючи й розвиваючи бажані ініціативи громадянського суспільства. Третій варіант державної інформаційної політики пропонується як такий, що є найперспективнішим у взаємодії держави й громадськості у формуванні інформаційного суспільства.

      За експертними оцінками, сьогодні як державні органи, так і їхня інформація доступніші для громадян, а ніж 20 років тому. Майже у всіх країнах ОЕСР прийнято Акт про свободу інформації та наявний «Офіс Омбудсмена» [119, с. 3].

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ