Закріплення концептуальних положень кримінально-виконавчої політики Верховною Радою України

     

      Усе, що діється нині у сфері кримінально-виконавчого законотворення, підпорядковується одній меті – реформуванню кримінально-виконавчої системи України, приведенню її у відповідність із сучасними потребами українського державотворення. З точки зору загальної теорії та історії держави і права актуальність названої проблеми зумовлена необхідністю дотримання у цьому процесі законності, правопорядку, державної дисципліни й ефективності правового регулювання суспільних відносин.

      Особливо варто підкреслити, що принципи законності, зокрема, засади забезпечення верховенства закону в системі правових актів, – це ті основні начала, керівні ідеї й основоположні вимоги, що розкривають її сутність (формування правової соціальної держави – демократичного суспільства), основу її змісту (забезпечення і захист прав і свобод громадян, їх правового статусу) як обов’язкового режиму державного і суспільного життя.

      За роки незалежності, незважаючи на численні перешкоди політичного, ідеологічного, соціально-економічного характеру, фахівці у сфері кримінально-виконавчого права спромоглися за порівняно короткий історичний термін створити в основному сприятливе для законотворення науково-теоретичне підґрунтя. Їх науковий доробок, а також послідовна законотворча робота з 1991 р. із внесення змін і доповнень до ВТК УРСР, а потім і до КК України відповідно до вимог міжнародно-правових актів про права людини і громадянина стали своєрідним підготовчим етапом до створення кримінально-виконавчої галузі законодавства України. З 1996 р. галузь законодавства, що регулює виконання кримінальних покарань в Україні, дістала нову назву – “кримінально-виконавче право”. Це значно розширило коло суб’єктів правового регулювання суспільних відносин, що виникають при виконані покарань [304, с.152].

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ