Складність та самоорганізація: синергетичний підхід. Еталонні задачі класичної синергетики

     

      Задача «розпізнавання» складових образів природи та суспільста (структури, зв’язків, параметрів функціонування, координації, зміни) протягом історії цивілізації формулювалася неодноразово і в різних філософських підходах, і в у підходах природничих та суспільних наук: фізики, хімії, математики, біології, соціології, політології та інших. На сучасному етапі розвитку цивілізації, окрім філософії, вже і власне два спеціалізовані наукові підходи займаються питаннями методів та спроможностей пізнання. Перший має джерелом первинних цілей розкриття можливості пізнаванності світу як об’єкта пізнання – епістемологія [64]. Другий має джерелом своїх первинних цілей розкриття можливості людини та людських груп як суб’єктів пізнання – когнітивна наука [65]. Вторинні цілі, похідні цілі та засоби вищих порядків цих наук часто подібні або переплітаються. На цих вищих рівнях узагальнення вже розроблені методи та поняття когнітивної науки та епістемології є корисними при розробці методів конкретних прикладних наук, зокрема науки управління. В цьому зв’язку зауважимо, що розбиття (розділення) фронту пізнання якостей світу та пізнання на окремі науки та практики та необхідність розробки множини методів використання цих якостей для задоволення оперативних цілей суспільства є наслідком обмеженої здатності до пізнання окремих людей та окремих колективів. Що приводить до необхідності приділяти увагу розробці все більш нових спеціалізованих методів пізнання та конструювання. При цьому артикулюємо, що наукова та практична діяльність суспільства розділена на предмети дослідження та практичного використання якостей світу на основі розрізнення характерних стабільних спостережних конструкцій та процесів, зв’язаних із різного рівня складності стабільними конструкціями.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ