Модернізаційна парадигма та стратегічне управління державним розвитком
Модернізація не є тією проблемою, що виникла «раптово» і в теоретичному, і в практичному плані тільки для країн які відносяться до постсоціалістичних, транзитних країн. У рамках підходів, які можна розглядати як певний синтез політологічних, соціологічних, економічних, управлінських ідей та методів, у 1950-2000 рр. було розроблено цілу низку теоретичних концепцій модернізації. Найбільш активну участь у цьому процесі взяли науковці США та Західної Європи [195-201]). Але попри все розмаїття теоретичних концепцій на практиці модернізація реалізується, зазвичай, у двох активних базових формах: моделі органічної (первинної) модернізації та моделі неорганічної (вторинної) модернізації. Вторинна модернізація найчастіше має назву та зміст «модернізація навздогін». Але ми зауважимо, що за ширмою-декларацією «модернізація навздогін» у транзитних державах при викликах «організованої складності» можуть виникати лише «лібералізаційні», «споглядально-споживацькі» соціальні зміни, які ще менш спроможні в смисловому значенні для цивілізаційної еволюції як була «модернізація навздогін» в умовах природної складності.
На практиці, органічна модернізація стосується насамперед розвинутих капіталістичних країн, розвиток яких відбувався в процесі промислової та індустріальної революцій за рахунок освоєння нових «вільних» ресурсів, технічних, технологічних можливостей, взаємної конкуренції та кооперації. Вважається, що органічна модернізація характерна в першу чергу для таких країн, як Великобританія, Франція, Німеччина, США. Вони розглядаються навіть як певне «модернізаційне ядро» процесу соціальних, політичних та технологічних змін у цілому на планеті. Процеси модернізації в цих країнах здійснювалися та здійснюються і сьогодні переважно еволюційним шляхом: мінялися традиційні спадкові привілеї, встановлювалися рівні політичні права «підданих-громадян», формувалися демократичні інститути влади та управління. При цьому соціально-культурною основою змін передовсім були і є власні культурні традиції, власні зразки соціальної поведінки та ментально-психологічних установок взаємодії та співпраці соціальних груп. До того ж, основні позитивні наукові напрацювання та ідеї теорій соціальних змін та теорій модернізації знайшли своє «органічне» застосування для практичного вдосконалення системи влади та управління в країнах «модернізаційного ядра».
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
