Теорія й практика оцінки соціальної напруги в країні та її регіонах
Аналіз наукових публікацій свідчить, що розробці методів оцінки соціальної напруги до 90-х рр. ХХ сторіччя не приділялося достатньої уваги. Більшість дослідників під час оцінки соціальної напруги зверталися до традиційного інструментарію соціологічних досліджень, тобто опитуванню й анкетуванню [2; 12; 21; 24; 32; 47; 51; 161; 162; 163; 176; 216; 240], хоча для обробки отриманої інформації в окремих дослідженнях були застосовані методи математичної статистики [25; 32; 51; 63; 95; 161; 162; 163; 212; 216; 240]. Виходячи з усталеного загальноприйнятого поділу соціальної напруги на явну й приховану, методи, які ґрунтуються на опитуванні респондентів, доцільно застосовувати під час оцінки латентної форми, для якої характерні суб’єктивні психоемоційні риси соціального протистояння, яке назріває, й навіть вибуху. Однак, саме внаслідок суб’єктивності думок опитуваних, учені відзначають великі складності в подальшому для одержання достовірних верифікованих [63; 161; 162].
У ряді досліджень були здійснені для подальшого розвитку системи оцінки соціальної напруги. Це досягається під час включення в дослідження деяких об’єктивних факторів, що викликають соціальну напругу і характеризують, у більшості випадків, рівень життя населення [14; 25; 63; 71; 114; 118; 167; 190; 235; 236].
Таким чином, методи оцінки соціальної напруги умовно можна поділити на три групи: ґрунтуються на суб’єктивній інформації (опитуванні, анкетуванні) і експертній оцінці; ґрунтуються на суб’єктивній інформації із застосуванням математичних методів її обробки; які включають обидва види інформації (суб’єктивну й об’єктивну) із залученням експертної оцінки або окремих статистичних прийомів обробки отриманої інформації. Всі зазначені методи дозволяють одержати оцінки соціальної напруги різного ступеня точності.
А. Я. Анцупов [12; 13; 14] зазначає, що «показники, критерії, індикатори повинні розроблятися під час оцінки будь-якого об’єкта, процесу, явища навколишнього світу. Бо через цю тріаду ми в навколишньому світі нічого оцінити не можемо» [13]. Однак відомості, що найчастіше аналізуються та збираються окремо один від одного, безсистемні, нерегулярні. Неодноразово зазначений недолік прийнятних для конкретної практики керування методик вивчення соціальної ситуації, самопочуття населення, ступеня готовності різних груп до акцій соціального протесту. Як правило, індикаторами напруги є або тільки об’єктивні соціально-економічні показники (рівень доходів, безробіття, розмір споживчого «кошика», забезпеченість житлом), або тільки суб’єктивна інформація, що обмежується соціологічною діагностикою рівнів суспільного незадоволення, настроїв різних груп населення, оцінок діяльності влади, визначенням ціннісних орієнтацій. Потоки об’єктивної й суб’єктивної інформації пов’язуються досить рідко, ще рідше розвиток соціальної ситуації простежується в тимчасовій і територіальній динаміці.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
