Поняття, види та особливості державного контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні
Одним із видів контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні є державний, до підвидів якого ми відносимо: парламентський, президентський та урядовий контроль, контроль міністерств та відомств, контроль місцевих державних адміністрацій та інших місцевих органів влади, судовий контроль. Кожен із вищенаведених підвидів державного контролю займає особливе місце у його структурі, має відповідні ознаки (риси), які вказують на його особливості. Проте, об’єднуючим чинником зазначених підвидів контролю, що охоплюються таким терміном як «державний контроль», є те, що суб’єкти його здійснення представляють державу, відповідно, називаються державними. У зв’язку з цим, варто розрізняти такі поняття як «суб’єкти державного контролю» та «суб’єкти контролю в державі», останній з яких є ширшим за змістом, оскільки передбачає не лише державні, а й самоврядні, громадські та міжнародні суб’єкти. Натомість, як у чинному законодавстві, так і науковій літературі віднесення до суб’єктів державного контролю тих із них, що не мають статусу державних (наприклад, органи місцевого самоврядування) [238; 252; 298, с. 164], є найбільш поширеною помилкою. І навпаки ― має місце невіднесення до суб’єктів державного контролю усіх державних органів, наприклад, місцевих державних адміністрацій [238; 240; 450, с. 247-268; 451, с. 360-378].
Досить часто державний контроль розглядається як синонім термінів «контроль в державному управлінні», «цивільний контроль», «контроль органів виконавчої влади», що також є необґрунтованим, оскільки державний контроль є одним із видів контролю в державному управлінні та цивільного контролю, а контроль органів виконавчої влади є лише одним із його підвидів, який найбільш чітко вказує на його призначення та особливості в державі.
Аналіз чинного законодавства та наукової літератури надав змогу зробити висновок, що термін «державний контроль» є найбільш вживаним як у чинному законодавстві, так і у науковій літературі. Наприклад, чинним законодавством регламентуються такі його види як: «державний контроль у сфері господарської діяльності» [238]; державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання [240]; державний контроль за використанням та охороною земель [247]; державний контроль якості лікарських засобів [452]; державний контроль за здійсненням лотерейної діяльності [453]; державний контроль на автомобільному транспорті [454]; державний контроль за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та справлянням акцизного збору [455]; державний контроль за технічним станом міського електротранспорту та забезпеченням безпеки руху трамвайних вагонів і тролейбусі [456]; державний контроль за ефективним (раціональним) використанням паливно-енергетичних ресурсів [457]; державний контроль за якістю та безпекою продуктів харчування [458]; державний контроль за дотриманням порядку складання загальних списків виборців [459]; державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища [460].
Основним критерієм (підставою, ознакою) виокремлення вищенаведених різновидів державного контрю є об’єкт (предмет), на який він спрямований. Сказане характерне і для наукової літератури. Наприклад, Є.Є. Додіна досліджувала проблеми державного контролю за порядком створення громадських організацій [175, с. 137]; Т.М. Лозинська та М.І. Байдик ― державний контроль за використання земель сільськогосподарського призначення [203]; С.С. Вітвіцький ― державний контроль у сфері ліцензійної діяльності [204]; Г.М. Остапович ― державний контроль на ринку цінних паперів України [205]; Н.В. Карнарук ― державний контроль за нотаріальною діяльністю в Україні [209]; Т.С. Кичилюк ― державний контроль за використанням та охороною земель сільськогосподарського призначення [210]; А.Є. Рубан ― державний контроль у галузі автомобільних перевезень [211]; В.Ю. Кобринський ― державний контроль у сфері національної безпеки України [213].
У чинному законодавстві, проектах законодавчих актів та у науковій літературі містяться різні визначення поняття державного контролю у цілому та його різновидів зокрема. Охарактеризуємо їх більш детально. Наприклад, державний контроль у сфері господарської діяльності визначається як «діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища» [238].
Як бачимо, суб’єктами такого державного контролю законодавець називає лише «центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи», що обмежує суб’єктний склад цього виду державного контролю, оскільки, крім центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, його здійснюють й інші державні органи: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації, судові органи. Що стосується органів місцевого самоврядування, то вони є суб’єктами самоврядного (представницького) контролю, але ні в якому разі не державного.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
