Адміністративні процедури здійснення контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні

     

      Важливим елементом адміністративно-правового механізму організації контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні є адміністративні процедури його здійснення, які з одного боку, дисциплінують діяльність суб’єктів контролю, з іншого – є однією із гарантій об’єктів контролю від протиправного втручання контролюючих суб’єктів. Як вірно наголошується в Проекті Концепції реформи адміністративного права України, «в адміністративному законодавстві України процедурна частина, за винятком регулювання юрисдикційного процесу, є найменш розвинутою. І це не випадково, оскільки на практиці нерідко вважається, що чітке закріплення адміністративних процедур не має такого великого значення, як, наприклад, для судової діяльності» [124]. Як наслідок, у чинному законодавстві так звані «позитивні» адміністративні процедури, до яких належать і контрольні визначені фрагментарно, без чіткої регламентації підстав та умов їх проведення, повноважень їх учасників, порядку (стадій) реалізації контрольних заходів, термінів їх проведення, предмету перевірки тощо.

      Процедури здійснення контролю в державному управлінні у цілому та за діяльністю правоохоронних органів в Україні, зокрема, як правило, визначаються підзаконними нормативно-правовими актами [49; 287; 551; 553 та ін.], хоча деякі з них визначені на законодавчому рівні [240; 242; 245; 571; 572]. У зв’язку з чим, науковці неодноразово ставили запитання: чи доцільно законодавчо закріплювати процедури реалізації усіх форм контролю ?, чи повинні вони регламентуватись лише законодавчими актами ?

      На нашу думку, нормативне визначення адміністративних процедур реалізації усіх можливих форм контролю неможливе з наступних підстав. По-перше, форми контролю дуже різноманітні, серед них є такі, що реалізуються у короткий проміжок часу, не передбачають їх підготовки, планування, вибору методів контролю тощо. По-друге, необхідність застосування тієї чи іншої форм контролю може виникнути спонтанно, що також унеможливлює її підготовку та планування. По-третє, результати переважної більшості контрольних заходів не мають чітко встановленої юридичної форми зовнішнього вираження (акту, висновку тощо). Що дає підстави для висновку, що процедури контролю характерні лише для реалізації так званих «складних» форм контролю, до яких пропонуємо віднести: контрольну перевірку, інспектування, ревізію, інвентаризацію, фінансовий аудит, службове розслідування, експертизу.

      У чинному законодавстві чітко визначенні контрольні процедури окремих форм контролю, наприклад, спрямування депутатського запиту чи звернення [571]; службового розслідування, судового контролю [572] тощо. Приміром, згідно зі ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України, яка називається «Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах» зазначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту або у разі його ненадходження у встановлений строк суд може постановити окрему ухвалу [572].

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ