Сучасний теоретичний контекст дослідження суспільної стабільності у державно-управлінській науці

     

      Історично в державному управлінні можна виділити класичну парадигму, яку формують організаційна теорія, політична теорія та окремі дослідження, пов’язані з вирішенням проблем структури і функцій державної служби на всіх рівнях управління. Класична парадигма характеризується переважною увагою до теоретико-методологічних принципів теорії бюрократії як епістемологічної парадигми більшості академічних досліджень в сфері державного управління. В основі такої парадигми є прогресистські ідеї класиків управлінської думки ХІХ – першої половини ХХ ст., що ґрунтувалися на адміністративній дихотомії В. Вільсона та принципах федералізму (в його американському варіанті), ідеях представників теорії управління та менеджменту Д. Вальдо [476], М. Вебера [38], А. Маслоу [181], М. Мескона [183], Г. Саймона [462], Д. Смітбурга [462], Ф. Тейлора [470], А. Томпсона [462], на що звертають увагу в контексті державного управління Б. Фрай і Дж. Раашельдерс [428], М. Міляковіч і Дж. Гордон [451], С. Отт та Дж. Шафріц [468], Дж. Керамі [412]. У другій половині ХХ ст. класична парадигма державного управління розширюється за рахунок застосування політичного аналізу (Д. Кеттль та Дж. Феслер [443], В. Данн [425], Д. Розенблюм, Р. Кравчук, Р. Клеркін [466], Дж. Девіс [419]), мотиваційної теорії (П. Денхардт, Дж. Денхардт, М. Арістіджета [420]), прийняття рішень (Е. Даунс [424], Д. Стоун [473], С. Мейн [449]), теорії регулювання конфліктів та загальних принципів конфліктологічної науки (Л. Нігро, Е. Келло [456]), управління людськими ресурсами (С. Хейс, Р. Кірмі, Дж. Коггбьорн [435], З. Рівс [465]), аналізу ефективності управлінської діяльності (Л. Лінн [447]). Така ситуація фактично створила умови для зближення державного управління з економікою, політологією, організаційною теорією, хоча його специфіка як різновиду соціального управління зберігається та залишається актуальною з відповідною проблематикою. Також актуальними залишаються питання методологічних розробок у сфері державного управління, що звертаються до методології політичних наук, організаційної теорії та теорії організаційних структур, організаційної поведінки та лідерства, менеджменту людських ресурсів, адміністративного права, економічного аналізу тощо, які поступово адаптуються до вирішення завдань і проблем в аспекті застосування теорії в реальній практиці державного управління.

      Слід вказати на той факт, що переважна більшість досліджень в межах класичної парадигми державного управління досить незначною мірою звертається до теорій суспільного розвитку та теорій управління суспільним розвитком. Увагу цим питанням приділяли Е. Баббі [407], Р. Денхардт [422], Р. Бокс [411]. В більшості праць, присвячених проблематиці управління суспільним розвитком, розкриваються питання методу в дослідженні складних суспільних явищ, до яких належить і суспільна стабільність, оскільки, як правило, конкретний метод, застосовуваний в межах методології державного управління, обумовлений предметом самого дослідження. В останньому випадку йдеться про необхідність розширювати предметну сферу самого державного управління в теоретичному аспекті. Це дає можливість переосмислення методології державного управління й виходу за межі його класичної парадигми, утворюючи підґрунтя для теоретичного аналізу соціальних явищ і процесів.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ