Поняття суспільної стабільності як наукова дефініція теорії державного управління
Стабільність є складною та багатоплановою категорією, яка переважно застосовується для аналізу складних, відкритих, нелінійних систем. Враховуючи системні характеристики суспільства, тенденції розгляду суспільства в державному управлінні як системи, доцільним є звернення до сутності та змісту суспільної стабільності, що розкривається в процесі аналізу систем та стабільності систем.
Основні підходи до визначення поняття “стабільність” розкриті в роботах В.Бурдова [30], А.Гуц та Л.Паутової [67], О.Кіндратець [124],
А.Макаричева [178], О.Панаріна [220; 221], Л.Паутової [226], М.Савельєвої [330], Т.Семигіної [334], а також в колективних дослідженнях [210; 365].
Подекуди стабільність трактується дуже широко [68]: як спроможність системи функціонувати та розвиватися, зберігати якісну визначність, як системність та цілісність системи, як незмінність стану суспільства, як рівноважний динамічний стан, як спроможність системи повертатися в стан рівноваги після невеликих коливань. Тобто головним чином стабільність визначають не як дещо застигле, що назавжди скріпило систему, як незмінність і законсервованість системи, а навпаки, звертають увагу на те, що в стабільному стані система зберігається – при цьому в ній відбуваються зміни, але не системорушійного змісту. Фактично, мова йде про те, що абсолютно стабільних систем не буває, є лише системи з різним ступенем стабільності, при чому високий ступінь передбачає жорсткий супротив змінам як всередині системи, так і зовнішнім впливам. Разом з тим, існування системи передбачає лише мінімально необхідний ступінь стабільності. Така стабільність являє собою сукупність нестійких рівноваг між системотворчими та системорушійними процесами. Аналізуючи найбільш загально вживані визначення стабільності А. Паутова зазначає, що всі вони за великим рахунком зводяться до рівноваги системи, сталості її складу, структури та функцій, спроможності до саморозвитку та супротиву змінам.
В західних науках, аналіз яких здійснює А. Макаричєв, стабільність розглядається за декількома основними підходами: як неіснування в суспільстві реальної загрози нелегітимного насилля або наявності в держави можливостей, які дозволяють в кризових ситуаціях впоратися з нею; неможливість спалаху громадянських війн або інших форм військових конфліктів (мінімальна стабільність); здатність демократичних структур швидко реагувати на зміну суспільних настроїв; стабільність є функцією демократії, що включає участь громадян в управлінні державою через інститути громадянського суспільства (демократична стабільність); стабільність розглядається як функціонування одного уряду протягом тривалого часу; стабільність в демократичних країнах пов’язують з конституційним порядком; стабільність розглядається як наслідок існування легітимності влади; стабільність розглядається як відсутність структурних змін в політичній системі або як наявність здатності управляти ними; стабільність як баланс політичних сил [178]. Таким чином, дослідження поняття стабільності передбачає комплексну оцінку характеру взаємодій (і можливих наслідків) сукупності взаємопов’язаних і взаємовпливаючих елементів, а отже може характеризувати лише ті процеси і явища, яким притаманні зміни, причинно-наслідкові закономірності, що вказує на категоріальний характер поняття стабільності.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
