Суспільна стабільність в контексті проблем державного управління

     

      Державне управління є самостійною науковою галуззю, яка сформувалася на перетині різних суспільно-гуманітарних наук (філософія, політологія, соціологія, конфліктологія тощо), що обумовлює необхідність застосування до вирішення проблем державного управління відповідного наукового підходу. В цьому контексті найважливішим для вирішення проблем державного управління виявляється поняття мети та завдань управління, що обумовлені об’єктивними тенденціями суспільного розвитку.

      Класично в системі державного управління виділяються коротко- та довготермінові цілі. При цьому довготермінові цілі переважно є глобальними, розраховані на далеку перспективу, спрямовані на забезпечення довгоочікуваного та довготривалого ефекту, а короткотермінові цілі є більш конкретизованими, переважно вузькогалузевими (економічні цілі), спрямованими на підвищення якості життя (соціальні цілі), вирішення однієї незначної в глобальному розумінні проблеми. Досягнення короткотермінових цілей повинно бути скоординовано таким чином, щоб створювати сприятливі умови для досягнення довготермінових цілей.

      З точки зору забезпечення суспільної стабільності можуть бути виділені наступні цілі державного управління: суспільно-політичні (стратегія розвитку суспільства), політико-правові (формування правової системи управління), економічні (підтримка певної системи економічних відносин), соціальні (забезпечення гідного рівня життя), духовні (формування культурного простору), соціально-ціннісні (формування системи норм суспільного життя), гуманітарні (формування інтелектуального капіталу суспільства), інформаційні (ефективна взаємодія суб’єкт-об’єктних відносин) тощо. При чому важливо вказати, що формування цілей державного управління має враховувати низку негативних факторів, що впливають на ефективність цілепокладання: суб’єктивна складова модернізації системи управління, неврахування стратегічних пріоритетів суспільного розвитку, неспівпадіння цілей суб’єктів управління; неврахування національної складової, менталітету в процесах розвитку держави й суспільства; переважання ситуаційного підходу до вирішення проблем; формулювання одночасно значної кількості різних цілей, подекуди суперечливих за змістом; низьке ресурсне забезпечення, невідповідність цілей ресурсам; слабка система стратегічного планування; непрозора система контролю, закрита система управління та прийняття рішень.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ