Система наукових парадигм та методологія державного управління у дослідженні суспільної стабільності: комплексний підхід

     

      Як свідчить аналіз сучасних тенденцій розвитку теорії державного управління, в сфері дослідження складних суспільних феноменів залишаються значні невирішені проблеми, пов’язані з відсутністю відповідних методологічних засад. В останньому випадку йдеться переважно про складність як самих суспільних феноменів, так і необхідності застосування в державному управлінні теоретико-методологічних напрацювань суміжних з ним наукових галузей. Більше того, це потребує систематизації основних елементів процесу формування методологічних засад дослідження суспільної стабільності, що зумовлено перш за все необхідністю створення такої наукової теорії, яка б визначала головним чином напрями її формування в умовах нестабільності і надавала практичні рекомендації щодо механізмів стабілізації суспільного розвитку. Така теорія суміщає в собі основні елементи наукових теорій, концепцій у галузі державного управління – на рівні емпіричного пізнання, науково-методологічних досліджень та верифікації і в сенсі методології державного управління буде спиратися на рівноважну, синергетичну, конфліктологічну та системну парадигми. Так, рівноважна парадигма, формуючись на основі структурно-функціонального аналізу, головним чином може бути застосована на емпіричному та науково-методологічному рівнях. За допомогою методології, що притаманна рівноважній парадигмі, можемо сформулювати вихідне припущення про суспільну стабільність як процес динамічного розвитку, з подальшим розкладанням його на гіпотези; дослідити та проаналізувати структурно-функціональні елементи суспільної стабільності та підсистем, що її утворюють; охарактеризувати систему впливів, що призводить до порушення цілісності системи, а також розкрити механізми зворотного зв’язку.

      Найбільш глибокою за своєю суттю виступає синергетична парадигма, яка дозволяє охарактеризувати суспільну стабільність як динамічний процес, що відбувається за допомогою саморозвитку та самоорганізації системи. При цьому основні детермінанти суспільної стабільності передбачають врахування причинного-наслідкового, кореляційного та регулятивного підходів, а також спираються на системотворчі чинники, що визначають інваріантну якість системних характеристик наукових теорій. Методологія синергетики дозволяє сформулювати альтернативні сценарії розвитку суспільства в межах теорії хаосу, враховуючи фактори випадковості та людський фактор, визначити напрями розвитку системи відповідно до власних іманентних механізмів. Синергетична парадигма акумулює в собі основні теоретичні підходи загальнонаукових парадигм, надаючи їм більш широке бачення багатоплановості та різнонаправленості в дослідженні процесів суспільного розвитку.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ