Концептуальні засади дослідження суспільної стабільності в державному управлінні

     

      Теоретико-методологічний аналіз суспільної стабільності, яка виступає комплексним явищем, являє цілісну наукову концепцію, що об’єднана загальною ідеєю, пояснюють певну сукупність її вихідних положень, а отже може бути подана у вигляді оригінальної наукової теорії, що на рівні державного управління формується в межах постмодерної державно-управлінської парадигми. В сучасній літературі чітко виділено основні характеристики та елементи наукових теорій: вихідні основи – фундаментальні поняття, принципи, закони, закономірності, аксіоми тощо; категоріальний апарат – загальновизнана термінологія, за допомогою якого знаходить свій вираз та викладається основний зміст теорії; ідеї, в яких органічно поєднані відображення об’єктивної реальності та постановка практичних завдань; ідеологізований об’єкт – теоретична абстрактно-ідеальна модель існуючих якостей та зв’язків предметів, що досліджуються (він містить в собі певну програму дослідження, яка реалізується при побудові теорії); логіка теорії – сукупність певних правил і способів доведення, спрямованих на пояснення структури та зміни знання; філософські установки, соціокультурні і ціннісні фактори; сукупність законів і тверджень, виведених в якості слідства з основних положень даної теорії відповідно до конкретних принципів. Крім того, головним критерієм можливості існування наукової теорії є фактологічний матеріал, на якому вона ґрунтується.

      Враховуючи наведені характеристики та елементи наукових теорій, а також специфіку суспільної стабільності як предмету наукового дослідження, теорія суспільної стабільності в державному управлінні буде мати наступні характеристики:

      – розширює сферу наукових знань з проблем стабілізації процесів суспільного розвитку в сенсі державного управління ними в історичній ретроспективі, які буде систематизовано та узагальнено в науці державного управління в єдину стабілізаційну систему з ознаками закономірності;

      – розкриває певну сукупність фактів, що формують процес взаємодії підсистем забезпечення суспільної стабільності на основі рівнів суспільного управління, пояснює їх та визначає причинно-наслідкові зв’язки, а також встановлює певні закономірності їх розвитку;

      – формує інноваційні закони та закономірності суспільного розвитку, пояснює їх застосування та є основою для формування механізмів управління ними;

      – доводить емпіричним шляхом достовірність положень, що її утворюють;

      – пропонує ідеальну модель забезпечення суспільної стабільності на основі вироблення та впровадження державно-управлінських механізмів з конкретними рекомендаціями суб’єктам державно-управлінської діяльності щодо її досягнення, а також альтернативні варіанти суспільного розвитку;- застосовує оригінальну методологію науки державного управління, в тому числі інноваційну;

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ