Моделювання процесу стабілізації суспільства в методології державного управління

     

      Кожен з елементів системи має своєю метою збереження власної сталості та цілісності всієї системи – “так звані системи стабілізації характеризуються стійкістю свого стану, а їх основним призначенням є підтримка цієї стабільності” [30, с. 33]. Розглядаючи ієрархію визначених вище підсистем забезпечення суспільної стабільності, можна говорити про те, що всі вони мають певний ступінь автономності. Проте сигнали управління між рівнями не можуть мати характер однозначних команд. Вищі рівні ієрархії не повинні повністю підпорядковувати собі активність індивідуальних елементів нижчих рівнів. Від вищих рівнів ієрархії мають надходити сигнали, які визначатимуть переходи підсистем від одного режиму функціонування до іншого. Будова ансамблю пов’язаних підсистем повинна уникнути нестійкостей та небажаної “еволюції”, що мають місце через накопичення помилок та конструктивну втому у складних системах з жорстким централізованим управлінням [388]. Отже, жодна підсистема не може діяти й розвиватися сама по собі, а вимагає для свого існування наявності інших підсистем і забезпечення їх спільного розвитку, або, “існування будь-якої підструктури є доцільним лише з огляду на впливовість щодо інших” [44, с. 215]. Розглядаючи питання ієрархії у соціальному управлінні, необхідним є розробка конкретних моделей управління суспільством на основі концепцій відображення багаторівневої впорядкованості управлінських структур різних рівнів, основними властивостями яких є розміщення підсистем у вертикальній послідовності, пріоритет підсистем верхніх рівнів щодо нижчих та залежність дій підсистем верхніх рівнів від результатів дій підсистеми нижчих рівнів.

      Таким чином, жодна з підсистем не є абсолютно самостійною (хоча наділена певним ступенем самодостатності, цілісності й завершеності) і стабільність однієї формує стабільність наступної, проте кожна наступна, в свою чергу, впливає на попередню, тобто відповідно до ієрархії підсистем стабілізаційна функція поступово посилюється і в підсистемі культури вона набуває свого найвищого розвитку, акумулюючи надбання всіх попередніх (рис. 2.13).

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ