Державне регулювання процесу стабілізації політичної системи суспільства

     

      Політична стабільність в класичному вигляді являє собою стійку систему взаємовідносин між політичними суб’єктами та соціальними групами, моральних норм та принципів, а також здійснення політичних процесів, що забезпечує її ефективне функціонування і розвиток, збереження структурно-функціональних характеристик в умовах внутрішніх і зовнішніх збурень. Динамічність та транзитивність стану системи свідчить про амбівалентність внутрішніх елементів структури. Відтак, упорядкованість та взаємодія основних елементів політичної системи, їх структурно-функціональні зв’язки надають особливої важливості та пріоритету в розгляді структури політичної системи суспільства. В узагальненому вигляді упорядкованість і взаємодія основних елементів політичної системи та їх структурно-функціональні зв’язки можуть бути представлені наступною моделлю, що відображає структуру формування політичної стабільності (рис. 3.4).

      Спираючись на запропонований підхід до взаємодії та взаємозв’язків між основними елементами політичної системи, доцільним є його узагальнення. Так, в роботах [233; 234] визначено наступні типи сталих зв’язків: інвайроментальні (взаємозв’язок середовища і системи); інституціональні (організаційні властивості елементів системи – держава, партії, громадські організації, масові об’єднання, які беруть участь у політичному житті); регулятивні (правові й політичні норми як нормативні основи діяльності інститутів системи); комунікативні (внутрішні системні властивості, зв’язки та відносини); функціональні (політичний режим і процес, що утворюються в результаті діяльності елементів системи); культуротворчі й ідеологічні (політична культура і свідомість); рольові (призначення політичної системи як цілого у суспільному житті окремої країни і на міжнародній арені, а також роль окремих елементів політичної системи).

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ