Сутність державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності
Практика державного управління передбачає вивчення, визначення та формулювання державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності, які особливо актуалізуються в управлінській парадигмі, зважаючи на те, що саме в ній відбувається формування механізмів динамічного розвитку всієї суспільної системи. При цьому в основу державно-управлінських механізмів повинні бути покладені інноваційні підходи до їх вироблення та реалізації з урахуванням рівнів та ступенів стабільності всіх елементів суспільної системи. До таких підходів слід віднести, перш за все, синергетичний, який дозволяє розробляти та використовувати альтернативні сценарії розвитку суспільства в періоди дестабілізації та кризи з метою формування іманентних механізмів; протосистемного моделювання, за якого здійснюється аналіз транзитивних характеристик та умов стабілізації системи; стабілізаційної інноватики, який дозволяє виявити потенційно стабілізаційні елементи у верифікованих моделях ситуаційного дискурсу майбутніх періодів; інноваційного ранжування, тобто закріплення динамічних характеристик стабілізаційних елементів за ступенем значущості та пріоритетності; системної експлікації, який передбачає інноваційне коригування даних теорії та верифікацію гіпотез на основі випередження; критеріальний підхід, в рамках якого доцільним є типологізація основних груп критеріїв, в яких були б представлені відповідні показники, на кожному рівні суспільної стабільності.
В цьому аспекті доцільним звертатися саме до методології синергетики, оскільки вона має значний потенціал у процесах соціального управління. Як зазначає М. Єльчанінов [98], системно-синергетична методологія, що має міждисциплінарний характер, відкриває нові концептуальні можливості в якості трансдисциплінарної парадигми, що інтегрує в собі теорію дисипативних структур, теорію хаосу, нелінійну динаміку і теорію катастроф. Це дозволяє, на думку дослідника, розширити дослідження соціальних систем, враховуючи не тільки внутрішні закономірності та випадковості соцієтальної системи, але й її зовнішніх зв’язків, у тому числі з природними факторами, що обумовлено спрямованістю соціосинергетики на ті аспекти соціальної релевантності, які в класичних теоріях розглядаються як другорядні або випадкові, хоча в кризовій ситуації, особливо в момент біфуркації, вони можуть відіграти вирішальну роль в її результаті.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
