Проблемно-орієнтований підхід до державного управління забезпеченням суспільної стабільності

     

      Взаємодія теорії і практики державного управління у сфері забезпечення суспільної стабільності відбувається в межах сходження від абстрактного до конкретного, що дає змогу постулювати з одного боку абстрактний та ідеальний характер положень теоретичного осмислення суспільної стабільності в державному управлінні, а з іншого – стверджувати, що конкретні теоретичні висновки, які мають практичне спрямування та застосування, отримують дещо інший вигляд, ніж це було в теорії. Так, якщо теорія суспільної стабільності розглядає процес формування самої суспільної стабільності на основі ієрархії рівнів основних підсистем суспільства, в якій на першому місці знаходиться свідомісний рівень, то з точки зору забезпечення суспільної стабільності як найголовнішого пріоритету держави та державного управління на перше місце висувається сфера економіки, тобто економічний рівень суспільної стабільності. Таке твердження обумовлене декількома причинами: по-перше, конкретизація основних положень наукової теорії не обов’язково передбачає наявність визначеної в ній послідовності ієрархічної взаємодії, що характеризувала абстрактно-теоретичний рівень рефлексії явища; по-друге, реальний процес забезпечення суспільної стабільності, а не його розгортання в межах теоретичної концепції, пов’язаний з конкретною ситуацією та особливостями існування таких соціальних суб’єктів, як суспільство і держава, які, на відміну від особистості, не можуть існувати поза певної жорсткої детермінації об’єктивною значущістю конкретних підсистем суспільства, що мають специфічну ієрархічну взаємодію; по-третє, для держави базовим пріоритетом у забезпеченні суспільної стабільності, як, втім, і для існування самої держави, є економічна сфера, яка забезпечує основу для розвитку всіх інших сфер суспільного життя. В останньому випадку стверджується саме пріоритетність регулювання та забезпечення економічної стабільності суспільства з точки зору держави як соціального суб’єкта, оскільки навіть наявність високорозвиненої національної самосвідомості громадян і суспільства за умов нерозвиненої економіки не здатне забезпечити державі незалежне існування в геополітичному просторі.

      Сучасна економіка України, яка належить до транзитивного типу економіки, стоїть не тільки перед внутрішніми, але й зовнішніми викликами, пов’язаними з процесами міжнародної інтеграції та глобалізації, що мають значний стримуючий потенціал розвитку транзитивних суспільств. Фактом є те, що інституціоналізація економіки має забезпечити макроекономічну стабільність держави. Але це передбачає не тільки перехід від транзитивної до ринкової системи економічних відносин, але й вирішення низки важливих проблем, пов’язаних з економічним зростанням та економічною стабільністю держави.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ