. Науково-прикладні рекомендації щодо забезпечення суспільної стабільності в державному управлінні

     

      Основні наукові результати дисертаційного дослідження дають підстави запропонувати практичні рекомендації органам державної влади в Україні щодо стабілізації суспільного розвитку.

      На рівні вищого політичного керівництва країни та вищих органів державної влади і управління сьогодні певною мірою є сформованим бачення проблем та перспектив стабільного розвитку суспільства. Так, у Посланні Президента до Верхочної Ради України 2008 головною перешкодою для повноцінного поступу країни визначаються розрізненість, егоїзм, зверхність, законсервованість і корумпованість політикуму, який неадекватно відображає запити суспільства і не встигає за його розвитком. При чому наслідками непрозорих дій політиків, недосконалої політичної реформи, постійної боротьби за повноваження проголошуються напруга і протистояння у державній владі, що на фоні розбалансованості державного апарату, відсутності ефективного розподілу влад разом з анахронічним характером відносин “центр – регіони”, масштабною корупцією становлять основні загрози для країни і її громадян. Попри зростання, підкреслюється у Посланні, економіці бракує стратегії реформ, у ній досі відсутні реальні структурні зміни – за пасивності виконавчої влади національне господарство залишається неконкурентним і енерговитратним, але найболючішими проблемами людей і країни залишаються бідність та соціальна незахищеність.

      Більше того, розуміння наведеної проблематики поєднується з визначеним пріоритетом зовнішньої і внутрішньої політики – стабільним суспільством, але шляхи і механізми стабілізації та державного управління забезпеченням суспільної стабільності залишаються на рівні реальної державно-управлінської практиці не визначеними.

      З метою оптимізації державного управління забезпеченням суспільної стабільності необхідно виробити низку стратегічних документів, які визначатимуть загальний курс держави на підтримку стабільного розвитку найбільш важливих сфер суспільного життя; шляхи та механізми збереження самобутності держави в геополітичному просторі, забезпечуючи створення її позитивного іміджу; створення належних умов для розвитку громадянського суспільства і соціальної держави.

      Стратегічні документи характеризуються декількама основими параметрами, що підкреслюють їх специфіку та визначають змістовне наповнення. Як зазначає С. Дацюк [70], якщо державна політика тримається проголошеної стратегії, це народжує суспільну довіру до влади, яка публічно проголошує певні соціальні цілі та досягає їх на основі відкритого пропонування соціальних цінностей, що важливо для єдності, цілісності держави. Важливими також є те, що зміст стратегії надає орієнтири та пріоритети для поточної діяльності, середньострокових та короткострокових проектів, які не повинні суперечити генеральній стратегії. Фактично, йдеться про здатність стратегії встановлювати етапи досягнення мети, в межах чого передбачається постійне визначення проблем та шляхів їх вирішення, що забезпечує динаміку соціального розвитку суспільства та держави.

      При цьому, цілі державної стратегії не можуть бути пов’язані з деякими примітивними діями – виживанням, поверненням боргів, покращенням життєвого рівня. Стратегічні цілі держави повинні мати сенсоутворюючу роль, вони мають народжувати життєві стратегії громадян, дозволяти їм будувати своє життя з орієнтацією на визначену заявлену перспективу цієї держави.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ