Технологія та методи корпоративного управління
На сучасному етапі в Україні машинобудівні корпоративні структури функціонують в умовах нестабільності законодавства, підвищення вимог споживачів, зростання конкуренції на усіх ринках (споживчих, ресурсних тощо). Така ситуація зумовлює необхідність побудови якісних систем корпоративного управління нового зразка, які б адекватно відповідали вимогам середовища функціонування, формували для корпорацій відповідний рівень інвестиційної привабливості та забезпечували стійкі позиції на ринку. За функціональною ознакою система корпоративного управління включає технологію управління, яка реалізовується шляхом послідовних етапів: корпоративне планування, організування, мотивування, контролювання і регулювання (рис. 3.1).
Першим етапом є планування, яке покликане визначити перспективи функціонування корпоративної машинобудівної структури на ринку.Традиційно планування поділяють на стратегічне (перспективне) та тактичне (поточне й оперативне). Стратегічне планування є довгостроковим, його основним завданням є формування для корпорації пакету різноспрямованих, взаємоузгоджених та взаємопов’язаних стратегій (інноваційної, технічної, технологічної, фінансової, маркетингової, кадрової тощо), які у своїй сукупності визначають довгостроковий курс розвитку корпорації. У високорозвинутих країнах поширена думка, що вдалий вибір стратегій розвитку забезпечує 60% успіху корпорації на ринку. З огляду на це підвищились вимоги до кваліфікаційних характеристик менеджерів вищого рівня управління (топ-менеджерів), оскільки саме вони розробляють стратегії розвитку корпорації за напрямами. Варто зауважити, що найбільш поширеними інструментами стратегічного планування у світі на сьогодні є SWOT-аналіз, аналіз вигід і витрат, аналіз життєвого циклу підприємства та його продукції, матриця І.Ансоффа, матриця БКГ, модель АДЛ, матриця Мак-Кінсі тощо [1; 2; 24; 41; 82; 89; 141; 179; 190; 192; 195; 196; 198; 200-202; 207].
Наприклад, узагальнення результатів оцінювання практики корпоративного управління в машинобудуванні Харківського регіону свідчить про відсутність практичних розробок у сфері формування стратегій корпоративного управління, в результаті чого акціонерні товариства планомірно не розвивають конкурентні переваги з метою завоювання ринкових позицій як в Україні, так і за її межами [66, с. 198].
Тактичне планування (за кордоном ще називають плануванням реалізації стратегії) покликане у короткотерміновому періоді (до 1 року) визначити механізми часткової реалізації обраних стратегій з урахуванням особливостей середовища функціонування та ресурсних можливостей корпорації. У літературних джерелах тактичне планування часто називають поточним, оперативним, а в окремих випадках дотримуються позиції, що поточне та оперативне планування є різновидом тактичного. Згідно з другою позицією поточне планування має більш комплексний узагальнюючий характер, а оперативне – призначене для планування окремих сфер, робіт, діяльності працівників, операцій тощо. Відповідно можна розглядати оперативне планування як подальшу деталізацію поточного планування.
Як свідчать проведені дослідження, поточний план загалом повинен містити перелік основних показників (технічних, економічних, соціальних, фінансових тощо), які відображають обрані стратегії, заходи щодо досягнення визначених показників та фінансово-економічне обгрунтування цих заходів. Варто зауважити, що прототипом сучасного поточного планування для машинобудівних корпоративних структур вважається техпромфінплан, який розроблявся на радянських підприємствах і складався з таких розділів: виробництво та реалізація продукції; технічний розвиток і організація виробництва; показники підвищення економічної ефективності виробництва; норми та нормативи; капітальні вкладення та капітальне будівництво;
матеріально-технічне забезпечення; праця і кадри; собівартість, прибуток і рентабельність виробництва; фонди економічного стимулювання; фінансовий план; соціальний розвиток колективу; охорона природи і раціональне використання природних ресурсів [162].
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
