Прийняття управлінських рішень у корпораціях

     

      Корпоративні структури в Україні почали функціонувати та розвиватись порівняно недавно – з поч. 90-их рр. ХХ ст. в умовах переходу економіки України від командної до ринкової. Протягом усього цього періоду розробляються та удосконалюються правові засади функціонування акціонерних товариств. Базовим законодавчим актом, який регулює діяльність товариств в Україні й досі залишається Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. зі змінами та доповненнями [38], а з 2003 р. почали діяти Господарський [21] та Цивільний кодекси України, в яких частково знайшли відображення положення, що стосуються діяльності товариств. Виникає гостра необхідність, як вже зазначалось вище, у прийнятті Закону України «Про акціонерні товариства», який би визначав усі аспекти та особливості правового регулювання функціонування акціонерних товариств (подібний закон давно прийнято у Росії, Латвії, Литві, Азербайджані, Казахстані, Киргизії та інших країнах). Нечіткість та суперечливість законодавчої бази часто призводить до виникнення корпоративних конфліктів, перетинання повноважень різних органів управління корпорації, виникнення суперечок щодо меж повноважень відповідних суб’єктів корпоративних відносин при прийнятті управлінських рішень. З огляду на це виникає необхідність у чіткому виокремленні суб’єктів прийняття управлінських рішень у вітчизняних машинобудівних акціонерних товариствах та уточненні їхніх сфер повноважень з метою запобігання корпоративним конфліктам.

      Як зазначалось вище, базовим законодавчим актом, який визначає органи управління акціонерним товариством, особливості їхнього формування та сфери компетенції при прийнятті управлінських рішень, є Закон України «Про господарські товариства» [38]. При цьому, незважаючи на виокремлення функцій усіх визначених органів управління акціонерним товариством, досить багато питань залишається неврегульованими (вибори голови загальних зборів акціонерів, спостережної ради, ревізійної комісії, правління, умови роботи та оплати праці членів спостережної ради та ревізійної комісії, якщо вони є лише акціонерами товариства, а не його посадовими особами, перетинання повноважень, процедури прийняття поточних управлінських рішень тощо). На думку консультанта компанії «FMI» Анатолія Єфіменка, Закон України «Про господарські товариства» на поч. 90-их рр. вважався найкращим законодавчим актом у своїй сфері на теренах СНД, але станом на сьогодні цей закон значно застарів, і недостатньо відображає діяльність акціонерних товариств, насамперед, як емітентів цінних паперів, не врегульовує права дрібних акціонерів, діяльність акціонерних товариств закритого типу (існує факт дискримінації акціонерів ЗАТ, оскільки вони можуть продавати свої акції лише за згодою правління, а також обов’язково продавати акції правлінню у випадку виходу зі складу товариства) тощо [147, с. 113]. Проведені експертами Української асоціації інвестиційного бізнесу (далі УАІБ) дослідження про стан реалізації прав акціонерів в Україні свідчать, що найбільш поширеними порушеннями прав акціонерів вітчизняних акціонерних товариств є: недостатня участь акціонерів у прийнятті рішень про відчуження власності; незадовільний стан справ із розкриттям інформації про емітента; недостатня участь акціонерів у контролюванні угод на значні суми; ускладнення представництва власників акцій у спостережній раді; недостатня можливість для дрібних інвесторів впливати на формування порядку денного загальних зборів; питання одержання частини прибутку акціонерного товариства у формі дивідендів; неврегульованості перереєстрації прав власності на іменні цінні папери. У дослідженні УАІБ зазначається, що порушення прав акціонерів спостерігаються у товариствах усіх розмірів [147, с. 98].

      На думку З. Шершньової та А. Черпак в Україні несформоване почуття власника серед акціонерів, які зазвичай байдуже ставляться до використання їхнього майна, не реагують належним чином на зловживання; крім того існує брак знань, умінь та навичок стосовно корпоративного управління, незнання власних повноважень та прав [181, с. 16]. Фактично дрібні акціонери є найменш захищеною у корпоративних відносинах категорією. Причиною такого стану є не лише недосконалість чинного законодавства України, але й те, що акціонери не знають власні права, не вміють їх захищати встановленими законом способами, не мають достатніх знань для самостійного аналізу звітності товариства [112, с. 37-38]. Проблеми розподілу повноважень серед органів управління корпораціями при прийнятті управлінських рішень розкриваються також у працях В. Євтушевського, Д. Задихайла, О. Кібенка, О. Кравчука, О. Мишко, Г. Назарова, В. Павлова,

      Н. Павліхи, І. Пилипенка, І. Скорохода [30; 34; 36; 128], які характеризують повноваження правління, ревізійної комісії, спостережної ради, загальних зборів акціонерів відповідно до чинного законодавства та світової практики, здійснюючи порівняльний аналіз та вказуючи на недоліки національної правової бази у сфері регулювання корпоративних взаємовідносин.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ