Теорія сталого економічного розвитку підприємства

     

      В останній період сформувалась нова економічна теорія, взаємопов’язана з теорією економічного зростання, – теорія сталого економічного розвитку підприємства. Сталий розвиток промислового підприємства як системи передбачає збалансоване функціонування його економічної, екологічної та соціальної підсистем. Незаплановані деформації в процесі функціонування й розвитку будь-якої з підсистем призводять до втрати стійкості всією системою. Особливо небажаною є втрата стійкості функціонування і, тим більше, розвитку машинобудівних підприємств, на ефективності роботи яких базується стратегія сталого економічного розвитку України. Практика показує, що машинобудівні підприємства не можуть впливати на макроекономічні фактори. У цих умовах основні джерела забезпечення сталого розвитку лежать у сфері мікроекономіки, тобто всередині самих підприємств. Саме тому важливо вміти своєчасно й достовірно визначати та діагностувати ознаки й ступінь можливої нестійкості стану цих підприємств, мати оцінки їх потенціалу та визначати шляхи забезпечення сталого розвитку. Аналіз та узагальнення результатів зарубіжних і вітчизняних теоретичних досліджень та практичних розробок з питань сталого розвитку свідчать, що в них увага приділяється лише окремим його складовим без належного узгодження між ними. Найбільш дослідженими сьогодні є проблеми, пов’язані з економічними складовими сталого розвитку. Так, забезпеченню макроекономічної рівноваги, сталого економічного зростання, державного регулювання цих процесів приділено значну увагу в працях В. Геєця [68], Б. Данилишина [83], С. Дорогунцова [85] та ін.

      Незважаючи на численні теоретичні й практичні розробки, пов’язані з окремими складовими сталого розвитку, рівень наукового вивчення проблем, забезпечення сталого розвитку на рівні промислових підприємств залишається недостатнім. Існуючі дослідження розрізнені, методологічно не об’єднані в єдину систему. При цьому поза увагою науковців ще залишаються проблеми, пов’язані з необхідністю формування відповідного механізму забезпечення сталого розвитку в системі управління машинобудівного підприємства. Останніми роками економісти все більше звертаються до “систем” як способу мислення та вирішення проблем. Багато в чому це зумовлено тим, що поняття й методи системного підходу виявляються найбільш корисними та придатними до застосування, ніж інші. Розглядаючи будь-який об’єкт дослідження як систему, що є сукупністю взаємопов’язаних елементів (підсистем), вчені отримують можливість виявляти закономірності її функціонування та розвитку, оцінювати входи системи (ресурси), аналізувати виходи системи (цілі), виявляти зв’язок із зовнішнім середовищем та зворотний зв’язок [329, с. 14].

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ