Використання дії закону економії часу для обґрунтування інноваційних проектів

     

      Кращим інноваційним проектом може бути той, який спрямований на зниження витрат живої й упредметненої праці з розрахунку на одиницю продукції, що випускається. Це означає, що в основу методології обґрунтування інноваційних проектів має бути покладений закон економії часу. Цей закон викладений К. Марксом у вигляді формулювання. Ми поставили перед собою завдання подати математичну інтерпретацію закону.

      Застосуванню математичних методів в економіці сьогодні приділяється велика увага. Водночас використання математичних формул, заснованих на помилкових передумовах, відірваних від економічного змісту економічних категорій, призводить до помилкових результатів. Застосування математичних методів у процесі дослідження дії закону економії часу вимагає попереднього теоретичного з’ясування суті положень трудової теорії вартості. До завдань цього дослідження не входить розроблення нових математичних прийомів розрахунку економії часу. Мова йде про методологію аналізу, яка є предметом економічного аналізу. На створення певної споживчої вартості витрачається різна кількість робочого часу. Згідно з К. Марксом, “...споживча вартість, або благо, має вартість лише тому, що в ній здійснена, або матеріалізована, абстрактна людська праця” [167, с. 47]. “Величина вартості цієї споживчої вартості визначається лише кількістю праці або кількістю робочого часу, суспільно необхідного для її виготовлення” [167, с. 48].

      Таким чином, вартість продуктів праці має визначатися в одиницях суспільно необхідної людської праці. “Праця, упредметнена у вартості, є праця середньої суспільної кількості, тобто прояв середньої робочої сили. Але середня величина є завжди середня багатьох різних індивідуальних величин одного й того самого вигляду” [167, с. 47].

      Коли К. Маркс в тому чи іншому зв’язку говорить про суспільно необхідний час, він додає, що це “час, який потрібний для виготовлення якої-небудь споживчої вартості в наявних суспільно нормальних умовах виробництва і при середньому в цьому суспільстві рівні умілості й інтенсивності” [167, с. 47]. Це означає, що за одиницю суспільно необхідного часу, що витрачається при виробництві одиниці натуральної продукції, береться час, який включає витрати не тільки живої, а й упредметненої праці. Це робочий час, який необхідний суспільству для виробництва маси споживчої вартості.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ