Однією з важливих рис XXI ст. є нові вимоги до організації управління економічними системами різних рівнів, коли головним фактором успіху організації стають люди, якість людських ресурсів. Постає завдання адаптації системних методів дослідження до реальних умов сучасності.
Згідно з комплексною системною методологією соціального пізнання Ю. Хабермаса [413], людині притаманні три пізнавальних інтереси: технічний, практичний та емансипаційний. Вони мають розмиті межі, тому що спільне джерело інтересів знаходиться в соціокультурній формі життя людства, що визначається категоріями „труд” та „взаємодія”.
Праця дає людям змогу досягти мети та одержати матеріальний дохід. Від того, наскільки важлива для людей праця, залежить їх технічний інтерес у прогнозуванні та контролі над поведінкою природних, соціальних та економічних систем. Успіх залежить від технічного рівня робочого середовища.
Взаємодія потребує від агентів закріплення і розширення їх здібності до міжсуб’єктного взаєморозуміння, тобто взаєморозуміння між агентами, які діють у соціально-економічних системах, мають практичний інтерес.
Застосування керуючих впливів у соціально-економічних процесах може завадити проведенню вільної, відкритої дискусії, що є необхідною умовою для успішної взаємодії. За У. Ульріхом [424], емансипаційний пізнавальний інтерес людини полягає в прагненні до звільнення від примушення, тиску, які встановлені відносинами підпорядкування; опанування самоуправлінням, що досягається через процес участі в демократичному, партисипативному управлінні.
