Сучасні методи оцінки інвестиційної діяльності корпорацій: критичний аналіз
З трансформацією відносин власності вітчизняні підприємства перетворилися на повноправних учасників ринкових відносин. Це висуває до них певні вимоги, серед яких однією з найбільш важливих є самофінансування господарської діяльності. При цьому через економічні перетворення, що мали місце, внутрішній ресурсний потенціал підприємств виявляється недостатнім для нормального відтворювального процесу. Це обумовлює підвищений
інтерес до зовнішніх інвестиційних ресурсів. Проте залучення останніх також пов’язане з проблемою їх обмеженості, що свідчить про необхідність обґрунтування як інвестиційних переваг при виборі об’єкта, так і прав кожного окремого підприємства на інвестиційні ресурси. Таким чином, у сучасних умовах, дослідження, пов’язані з обґрунтуванням вибору пріоритетного
об’єкта інвестицій, стають актуальними не тільки для потенційних інвесторів, але й для підприємств.
На підвищення інвестиційної привабливості вітчизняної економіки орієнтовано низку законодавчих та нормативних документів, серед яких особливо слід відзначити Закон України “Про режим іноземного інвестування”, Конвенцію про захист прав інвестора [181], Указ Президента України “Про основні напрями інвестиційної політики на 1999-2001 рр.” та інші, дотримання яких сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату в країні. В Указі Президента України, зокрема, зазначається, “…що залученню іноземних інвестицій в економіку України заважають часті зміни законодавства та відсутність надійних гарантій захисту для іноземних інвесторів, занадто високий рівень ставок оподаткування, повільні темпи приватизації, складна система ведення бухгалтерського обліку, яка не відповідає міжнародним стандартам…”. Серед завдань інвестиційної політики Президент виділив “...сприяння залученню іноземних інвесторів до довгострокових інвестиційних проектів, практичне забезпечення системи гарантій для них…”.
Найважливішою рисою Закону України “Про режим іноземного інвестування” є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Тим самим закон фактично зрівнює умови для зарубіжних і вітчизняних інвесторів, що є своєрідною спробою встановлення паритету між інтересами вітчизняних виробників та потребами формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні. Закон звільняє від мита майно іноземного інвестора, яке ввозиться в Україну як внесок до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями, якщо воно не відчужується протягом трьох років (раніше таке майно звільнялося від сплати мита без обмежень у термінах його відчуження); виключає можливість націоналізації; надає гарантії вільного використання прибутку і його переказу за кордон. Позитивним є те, що державна реєстрація іноземних інвестицій, за даним законом, здійснюється лише після фактичного їх внесення. Також чітко визначено момент набуття підприємством статусу підприємства з іноземними інвестиціями – день зарахування іноземних інвестицій на баланс. У цілому даний закон важко оцінити однозначно: одним з найбільш суттєвих його недоліків є відсутність гарантії звільнення іноземного інвестора від нових видів податків.
