На думку Г. В. Атаманчука, “в державному управлінні створюється стійкий і досить міцний “каркас”, що несе на собі всі динамічні елементи. Його можна зобразити такою логічною схемою: природа цілі функції структура процес (принципи)” [40, c. 28].
Традиційно до визначення цілей тієї чи іншої системи підходять поверхово, особливо не вдаючись до аналізу його сутності та змісту, хоча поняття “мети” – визначальна категорія для всього процесу свідомої діяльності та управління, спрямованого на досягнення певних результатів. Цілі традиційно вважаються категорією, яка визначає напрямки розвитку будь-якої системи.
Важливість поняття та його значення визнаються усіма, але розгляд цієї категорії так і залишається перспективою. Видатний філософ Г. П. Щедровицький на прохання коротенько визначити, що таке мета, зазначив: “Якщо б я це знав, я б зразу подав на Нобелівську премію” [422, c. 35]. Але без розгляду цього поняття неможливо уявити людську діяльність. Можна схарактеризувати категорію “мета” за певним рівнем абстрагування щодо конкретного предмета дослідження. У трактуванні поняття “мета” дослідники повної згоди не мають. Наведемо основні погляди і спробуємо їх узагальнити.
Мета – передбачення у свідомості результату, на досягнення якого спрямовані дії.
Мета – бажаний, можливий і необхідний стан процесу або системи [237, c. 79].
Твердження, що система прямує до мети, означає, що її дії зводять до мінімуму розбіжність між наявним станом або величиною на виході й деяким заданим станом. Цьому станові відповідає величина, що означається терміном “мета”.
Мета – бажаний кінцевий результат діяльності, на досягнення якого скеровано функціонування системи [47, c. 210].
Мета – це усвідомлення, тобто виражене у словах передбачення, майбутнього результату дії.
“Мета – бажана й уявна майбутня подія або стан, здійснення яких є проміжним причинним членом на шляху до цілі, яка є атиципованим уявленням результату нашої дії (В. Вундт). До неї добираються засоби, необхідні для її досягнення. Можливість досягнення деякої мети може передбачатися тільки тому, що є можливість цілепокладаючого втручання людини у причинно-обумовлені явища природи” [395, c. 506].
