Розвиток функцій і повноважень державних структур у формуванні економічної політики прогнозування розвитку регіонів
На сучасному етапі державна регіональна політика базується на використанні сукупності механізмів економічного прогнозування розвитку регіонів, до основних з яких належить віднести:
– програмування регіонального розвитку;
– регулювання міжбюджетних відносин;
– централізовані капіталовкладення та інвестиційні субвенції;
– регулювання транскордонного та прикордонного співробітництва.
Одним з найпоширеніших та найстаріших механізмів державного регулювання розвитку регіонів є розроблення відповідних середньо- та довгострокових програм.
Реалізація державних програм, спрямованих на вирішення проблем регіонального розвитку, потребує належної взаємодії органів влади центрального та місцевого рівнів.
З початку 90-х рр. згідно з домінуючими на той час у наукових колах поглядами на подальший регіональний розвиток України вважалося за доцільне поділити територію держави на укрупнені економічні райони та сформувати на їх базі територіально-господарські комплекси. За ініціативою Кабінету Міністрів України були розроблені комплексні програми соціально-економічного розвитку п’яти економічних районів – Карпатського регіону, Полісся, Поділля, Українського Причорномор’я та Придністров’я на період 1996 – 2000 рр. Вартість цих програм у цінах 1996 року становила понад 60 млрд. грн., у тому числі 24 млрд. грн. передбачалося фінансувати з Державного бюджету [250].
З метою реалізації програм пропонувалося створити на державному рівні спеціальні органи управління. Проте органами влади областей, які за проектом мали увійти до економічних районів, жодна з програм затверджена не була. Незважаючи на схвалення Кабінетом Міністрів України, вони не фінансувалися. У подальшому було прийнято рішення про доцільність їх реалізації силами регіональних органів за рахунок місцевих бюджетів [17,
с. 13].
