Теоретико-суттєва характеристика вкладів (депозитів) банку
Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та запозичених коштів, що регулюється Національним банком України. Так, згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлено національним банком України, залученні та запозиченні кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.
Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання вкладних (депозитних) операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків.
Вклад (депозит) – це економічні відносини щодо передачі коштів клієнта в тимчасове користування банку. Особливість вкладу (депозиту) полягає в його роздвоєності в практичному застосуванні. По-перше, вклад (депозит) є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Але в той же час "банківські гроші" приносять вкладникові дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага вкладу (депозиту) перед готівкою в тому, що вклад (депозит) приносить дохід у вигляді процента, а недолік у тому, що процент вкладу (депозиту) нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при вкладних (депозитних) операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків – платити за вклад (депозит) дешевше, а розміщувати його за вищу плату.
Суб'єктами вкладних операцій є банки, що виступають як позичальники, і власники коштів, які виступають кредиторами.
Об'єктами вкладних операцій є кошти, передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою. Класифікація вкладів може бути проведена за різними ознаками.
