Проблеми створення безпечних і нешкідливих умов праці існували, можна сказати, завжди. Однак, у період науково-технічного прогресу вони набули особливого значення, адже істотно зросла ціна кожного нещасного випадку та аварії.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про охорону праці”, охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних засобів і заходів спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці [46].
В основному законі України – Конституції – питанням охорони праці присвячені статті 43, 45 та 46, в яких зазначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється; кожен, хто працює має право на відпочинок; що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом .
Основним законодавчим актом, що регулює відносини з приводу охорони праці на підприємствах України є Закон України “Про охорону праці” з внесеними змінами від 16 травня 2007 року № 1026-V [4]. Даний закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Дія Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Також діяльність підприємств з охорони праці регулюється Законом України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, що набрав чинності 1 квітня 2001 року. Даний закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві [45]. Дія цього закону поширюєте на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують собі роботу самостійно – суб’єкти підприємницької діяльності.
