Використання економічного потенціалу промислового підприємства в забезпеченні його економічної стійкості
З теорії управління систем [42; 62; 85; 271; 310; 320; 325; 358; 365] відомо, що вирішення будь-яких завдань управління неможливе без набору ко-нтрольних параметрів, що складають вектор цілей мети управління, який описує поведінку об'єкта в ідеальному стані, і вектор помилки управління, що характеризує поведінку системи в процесі реального управління. Причому значення компонент вектора помилки зростають залежно від ухиляння об'єкта від певного, ідеального, режиму. Безпосередній вплив на параметри, інфо-рмаційно пов'язані з контрольними, формує вектор управлінських дій. При їх зміні зазнають змін і контрольні параметри. Безліч параметрів, що входять до вектору мети управління разом з додатковими параметрами, формують вектор стану системи.
Для регулювання процесів в економічній системі застосовується особ-ливий інструмент – стабілізаційна програма, що характеризується як економі-чними, так і соціальними аспектами. Реалізація такої програми повинна пе-редбачати спрямування однієї частини ресурсів на розвиток, іншої – на ста-білізацію економіки підприємства. Для забезпечення ритмічної й узгодженої роботи різних виробництв необхідно мати резервні і страхові фонди, величина яких визначається оцінкою можливих зривів і розмірами збитку. Резервні фонди можуть бути матеріалізовані в різних формах і мати різною мобільніс-тю. Це можуть бути й запаси сировини, матеріалів, готової продукції, резервні потужності, валютні резерви тощо. Витрати на утримання всіх резервних фо-ндів є витратами на стабілізацію.
До внесків в стабілізацію підприємств, не пов'язаних безпосередньо з приростом резервних виробничих потужностей, відносять вкладення в ство-рення і розвиток інфраструктури, включаючи всі її типи: матеріальну (вкла-дення в матеріальні об'єкти), інституціональну (витрати на підтримку апарату управління, кредитної і фінансової систем, науково-дослідних організацій та ін.), ринкову, соціальну, регіональну.
