Головною закономірністю світового суспільно-економічного розвитку є глобалізація, що надає сучасному господарству нових якісних рис, які потребують комплексного дослідження.
Поняття globality введено в обіг американським соціологом Р. Робертсоном у 1983 р. [1]. Глобалізація (від global – «всезагальний», такий, який охоплює усю земну кулю) – складний, багатогранний процес, який охоплює усі сторони суспільного розвитку і втілюється у зростаючій взаємозалежності країн світу в результаті формування єдиного всесвітнього господарського організму.
Дослідження глобалізації базується на працях Ф. Броделя, М. Вебера, Т. Веблена, Є. Дюргейма, К. Поланьї, Й. Шумпетера, І. Валлерстайна [2]. Контури нових процесів були визначені в концепції постіндустріального суспільства Д. Белла. Побудові концепції глобалізації присвячені роботи Е. Гідденса [3], У. Бека. Відповідно до висновків У. Бека, глобальністю називають феномен виникнення єдиного загальнопланетного фінансового, інформаційного і виробничо-технологічного господарства [4]. Таким чином, глобалізація забезпечує поширення капіталізму вільного ринку на всі регіони світу і підпорядкування його правилам суверенних держав, що супроводжується обмеженням їх самостійності. Отже, глобалізація – це сукупність усіх процесів, завдяки яким відбувається інкорпорація населення планети в єдине світове глобальне співтовариство.
Різним аспектам глобалізації присвячені також роботи З.Бжезинського, М. Кастельса, Е. Алтфатера і Б. Манкопф. В працях З. Бжезинського [5] розглядаються проблеми світової геополітики і формування однополярного світу.
М. Кастельс, Е. Алтфатер і Б. Манкопф досліджують економічний компонент процесу глобалізації, простежують її економічні передумови, значення та роль фінансового ринку. М. Кастельс [6] визначає вплив ТНК на розвиток країн світу та називає сучасний капіталізм інформаційним через глобальну присутність інформаційних мереж. Німецькі вчені Е. Алтфатер і Б. Манкопф пріоритет надають глобальним екологічним проблемам сучасності [7].
